"А до війни був потяг "Москва-Адлер", у ньому завжди пахло кінзою. Зараз складно вже уявити, що колись такий маршрут проходив територією України. Або, що з Києва можна було дістатися прямим потягом до Донецька", - ділиться спогадами сивочолий чоловік, що прямує з Києва до Костянтинівки на новорічні свята. Костянтинівка - крайнє місто Донецької області, де функціонує залізничне сполучення. Це своєрідний хаб, з якого люди розсипаються по різних містах Донеччини. Тому у святковий період квитків на потяг не дістати. Попри війну та окупацію люди все одно їдуть до своїх домівок та родин, які розділила лінія розмежування.

Авдіївка на межі

До війни у місті Авдіївка проживало 35 тисяч людей, тепер лише близько 23 тисяч. І це з урахуванням того, що після найзапекліших обстрілів міста у 2014-15 рр., багато людей повернулись додому. На сьогодні Авдіївка - найближче місто до Донецька, яке перебуває під контролем українського уряду. Відстань до північних районів обласного центру -  5-10 кілометрів.

Колись між Донецьком і Авдіївським коксохімічним заводом курсував трамвай. Зараз же, щоб дістатися з одного міста в інше треба їхати в об’їзд. Часом це займає цілу добу, що пов’язано з перетинанням блок-постів на лінії розмежування. "У авдіївців дуже тісний зв’язок з Донецьком. Ми завжди це сприймали як єдиний організм. Сьогоднішнє роз’єднання наче пройшло крізь наше життя", - розповідає літній чоловік на ім’я Василь у куртці з емблемою футбольного клубу "Шахтар".

У 2016 році бойові дії перемістилися на околиці міста - сумнозвісну промзону, яка вважається найгарячішою точкою уздовж усієї лінії фронту. Важкі бої та постійні обстріли промислової зони несуть загрозу й життю мирного населення, що проживає у частині Старої Авдіївки, яка безпосередньо прилягає до промзони. На одній з вулиць живе і родина Савкевичів.

Життя під снарядами

Світлана та Олексій Савкевичі мають двох дітей - 11-річного Данила та 8-річну Марійку. Їхній будинок розташований у тій частині Авдіївки, над якою попри будь-які перемир’я постійно пролітають снаряди. "На нашій вулиці вбило жінку. Вона доглядала за сусідськими дворами, варила баняк каші та годувала собак. А потім її не стало...", - пригадує Світлана важкі часи 2015 року.

Олексій та Світлана закінчили Донецький національний університет. Він - за фахом "політологія", вона вивчала українську філологію. Нині Світлана працює в одній зі  шкіл Авдіївки вчителькою англійської мови, а з цього навчального року опанувала нову дисципліну - уроки національно-патріотичного виховання. До війни подружжя брало активну участь у культурному житті Донецька. Нині, попри війну, допомагають проводити різні концерти в Авдіївці. Світлана заохочує до цих заходів і своїх учнів. "Дітям потрібно показувати красу нашої культури", - каже жінка.

Школи міста повноцінно відновили роботу лише торік. Хоча частину навчальних закладів довелося закрити. Деякі школи потребували значного ремонту після потрапляння снарядів. Тим часом учнів в Авдіївці стало значно менше, ніж до війни.

Музика під час війни

Діти Савкевичів музично обдаровані - старший Данило грає на гітарі, а молодша Марійка - скрипалька. Улітку 2016 року 13 талановитих школярів з Авдіївки та Слов’янська вирушили до Німеччини на культурно-мистецький табір "Музика рятує", метою якого була реабілітація дітей з прифронтових міст України. Серед них були й Савкевичі.

Займатися музикою під час війни виявилося непросто. Музична школа була тривалий час зачинена після того, як у неї влучив снаряд. Поки школа була закрита, вчителі ходили до дітей займатися додому. Сьогодні у школі навчається близько 40 учнів, проте інструментів не вистачає. А найголовніша проблема - брак вчителів. Більшість фахівців музичної школи були з Донецька, сьогодні щоденний перетин блок-постів є неможливим.

У новорічні дні у будинку молодої родини панує затишок та святковий настрій. На столі стигне домашній пиріг, а з кімнати Данила лунає звук гітари. Ніщо й не вказує на те, що у декількох кілометрах проходить лінія фронту і глухо стріляє міномет.

"Ми - у культурному вакуумі"

Як би не намагалася родина Савкевичів жити повноцінним культурним життям, побут у прифронтовому місті від цього легшим не стає. У грудні найбільшою проблемою міста стала відсутність будь-якої проточної води. Через обстріли було пошкоджено водопровід, для ремонту якого потрібне повне припинення вогню з обох сторін. Перед новорічними святами авдіївці отримали воду тільки по обіді 31 грудня. Нестабільною ситуація залишається й з подачею електроенергії та опалення.

Люди тут вже звикли до таких скрутних умов за роки війни. Активну молодь більше турбує інше. "Ми у культурному вакуумі! Нам потрібна увага українських митців", - звернулася з проханням одна з мешканок Авдіївки до українського поета Сергія Жадана, який у переддень новорічних свят приїхав до Авдіївки. "Ця війна не з вами, а з нами", - сказав до присутніх Жадан. Він вперше проводив мистецьку зустріч з мирним населенням міста, під час якої передав міській бібліотеці найсвіжіщі книги українських видавництв.

Авдіївка вже більше двох років відрізана від українського інформаційного простору. Без супутникового або кабельного телебачення у телевізорі авдіївців присутні тільки російські канали, а також канали самопроголошеної "ДНР". Щовечора новини місцеві мешканці отримують саме з цих джерел. "Ми саме від Захарченка (лідера самопроголошеної "ДНР" - авт.) дізнаємось, що ми, мовляв, минулої ночі бомбили лікарні та церкви Донецька", - жартує військовослужбовець з позивним "Фартовий".

"Поверніть нам мир!"

"А ви вже бачили нашу нову пам’ятку?" - питає водій таксі і, не дочекавшись відповіді, везе її показувати. Авто зупиняється за рогом 9-типоверхового будинку. Австралійський художник на стіні розбитого житлового будинку торік намалював портрет місцевої вчительки української мови. Вона дивиться своїми виснаженими війною очима на Донецьк. "Тепер про нас говорять у світі", - додає з гордістю таксист. В одному з під’їздів цього будинку продовжують жити близько 20 родин.

Перед новорічними та різдвяними святами місто наповнилося людьми, які приїхали до родичів. В Авдіївці всього кілька кав'ярень, і в них складно знайти вільні місця у ці дні. У магазинах утворилися черги. "Я мрію тільки про одне. Закливаю усіх: поверніть нам мир! А далі ми все зробимо самі", - поділилася думками місцева жителька Оксана, яка тримаючи у руці пакет з мандаринами, чекає у черзі до каси.

Авдіївці намагаються жити далі, забуваючи та звикаючи до страшних умов війни, яка всього у декількох кілометрах від них.

Ані матір, що тягне на санках свого синочка під звуки мінометних обстрілів, ані сама дитина вже навіть на пригинаються. "Ми вже навчились розрізняти звуки. Це далеко, тому безпечно", - пояснює жінка.