- Deutsche Welle: Як сталося, що Ви поїхали оперувати пораненого військового до України?

- До лікарні, де я працюю, вже кілька разів надходили запити з України з проханням прийняти на лікування поранених пацієнтів. В одному випадку ми навіть погодилися лікувати хворого, розпочалися переговори щодо його перевезення до Відня, але, на жаль, в української сторони тоді виникли проблеми з транспортуванням, і нам так і не вдалося реалізувати задумане.

Пізніше на медичному симпозіумі у Відні я почув доповідь австрійської лікарки Тетяни Хоменко-Костів, яка публічно звернулася до усієї австрійської лікарської спільноти з проханням надати медичну допомогу постраждалим українцям. Після цього я підійшов до неї і сказав, що готовий допомагати як хірург, якщо буду чимось корисний.

- Як довго ви перебували в Україні, та наскільки результативним виявився візит?

- Я був у Львові лише одну добу, прибув туди увечері й одразу оглянув пацієнта, котрого вже готували до операції. Разом із українськими хірургами ми вирішили не затягувати і провести операцію того ж вечора. Наступного дня, до відльоту, я встиг оглянути і проконсультувати ще кількох пацієнтів у цій же лікарні.

- Чи знали Ви до приїзду в Україну, кого саме будете оперувати?

- Звісно, оскільки мені потрібно було ретельно підготуватися до операції ще в Австрії. Цей хлопець, постраждалий боєць, уже був до того кілька разів прооперований у різних українських лікарнях, тому я вже мав на руках усі попередні лікарські висновки. Справа була складна: у хворого була дуже пошкоджена печінка, але якраз подібні операції і є моєю спеціалізацією. Українські лікарі без сторонньої допомоги не впоралися би з таким хірургічним втручанням, тому що їм, насамперед, бракувало досвіду у цій сфері.

- Розкажіть про перебіг операції?

- Я проводив операцію спільно з українськими хірургами, поряд весь час була Тетяна Хоменко-Костів, яка допомагала мені спілкуватися з іншими лікарями, перекладала. Частина печінки хворого була відірваною, тому її довелося видалити, натомість, у її неушкодженій частині, ми встановили нові жовчні протоки. Загалом операція пройшла успішно, і я впевнений, що з часом пацієнт має усі шанси на цілковите видужання, оскільки організм у хлопця молодий і міцний. До речі, буквально зараз я отримав звістку від головного лікаря львівського шпиталю, що післяопераційний період проходить цілком задовільно.

- Хто узяв на себе усі фінансові витрати пов’язані із цією операцією?

- Я проводив операцію безкоштовно, без жодного гонорару чи матеріальних заохочень. Що стосується коштів на дорогу, то трансфер оплатили волонтерські організації, а мою ночівлю в готелі - міська адміністрація Львова.

- Австрія займає нейтралітет щодо українсько-російського конфлікту і згоджується зараз лікувати тільки мирних мешканців. Чи згідні Ви як лікар із такою позицією?

- Я лікар, а не політик. І якщо я можу допомогти як лікар, то допоможу. Для мене не важлива політична приналежність пацієнта, його стать чи колір шкіри.

- Ви обіцяли й надалі консультувати українських постраждалих дистанційно, чи були вже такі консультації після повернення до Відня?

- Так, зараз я займаюсь пацієнтом, котрий має важке вогнепальне поранення в живіт. Він потребує ще однієї операції, але зараз його ще не можна оперувати. Ми будемо чекати, доки його рана трохи загоїться, щоб мати змогу провести хірургічне втручання. Але я готовий не тільки консультувати, але, як тільки буде можливо, їхати знову до України й оперувати.