Книга "Нерівні брати: росіяни і українці" - не перша книга професора Віденського університету Андреаса Каппелера (Andreas Kappeler) з історії двох країн. Однак захоплення Криму і початок військових дій на сході України стало новою віхою в цій історії. "Вперше з часів Другої світової війни, - пише Каппелер, - європейська держава анексувала територію сусідньої держави. Це - кричуще порушення міжнародного права і безлічі двосторонніх та міжнародних угод, в яких Росія гарантувала територіальну недоторканність України".

Пушкін головніший за Шевченка?

Водночас, зауважує автор, з точки зору відносин Росії та України такий розвиток подій зовсім не був несподіваним. Як свідчить вже сама назва книги, Каппелер підкреслює нерівність у відносинах та ілюструє патерналізм Росії безліччю фактів і прикладів з багатовікової історії співіснування двох народів. На думку автора книги, класичною колонією Російської імперії Україна - на відміну, скажімо, від регіонів Центральної Азії і Кавказу - не була. Але і самостійною її назвати не можна. Забороняли українську мову та друкування книг українською, переслідувалася самостійна українська церква, зазнала репресій національна еліта ...

Визначену Петербургом і Москвою "ієрархію культур" (формулювання Андреаса Каппелера) автор переконливо ілюструє на прикладі двох видатних представників цих культур - Олександра Сергійовича Пушкіна і Тараса Григоровича Шевченка. Пушкін, як і Шевченко, критично оцінював існуючий порядок, що знаходило відображення і в його віршах. Але на відміну від українського національного поета, Пушкіну лише, так би мовити, пальцем пригрозили і вислали на якийсь час зі столиці, що ні на його житті, ні на його творчості серйозно не позначилося.

А Шевченка за його критичні вірші і близькість до гуртка молодих людей, які цікавилися розвитком слов'янських народів, зокрема і українського, на десять років забрали в рекрути із забороною писати і малювати. "Шевченко ... писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. В них він ... висловлював плач про уявне поневолення і лиха України", - йшлося у доповіді начальника Третього відділення, яке визначило долю поета.

Асиметричні відносини

Не лише "справи днів, що давно минули" визначають позицію австрійського історика, який явно симпатизує Україні, а й події останніх років. На відміну від Росії, там громадянське суспільство та ініційовані ним масові рухи двічі домагалися успіху, нагадує він. Щоправда, визнає Каппелер, перед Україною стояли і стоять колосальні економічні і соціальні проблеми, все ще не гарантоване верховенство закону, усюди корупція, влада олігархів не послаблена... Але, з іншого боку, політичний розвиток України за останні 25 років вигідним чином відрізняється від російського.

"У жодній іншій пострадянській державі, за винятком країн Балтії, - підкреслює професор Віденського університету, - так міцно не вкоренилася парламентська демократія з її чесними виборами і вільними - дуже значною мірою - засобами масової інформації, як це сталося в Україні. Вдалося зміцнити молоду державу зовнішньополітично і консолідувати її внутрішньополітично без збройних конфліктів - знову-таки на відміну від Росії. Це змінилося лише взимку 2013-14 років після розв'язаної Росією війни..."

Для австрійського історика тут немає нічого несподіваного. Адже російсько-українські відносини, на його переконання, були і залишаються "асиметричними". З другої половини XVIII століття Росія не сприймала Україну і українців як рівноправних партнерів. "Старший брат любить свого молодшого брата - чи молодшу сестру, яка гарно співає і танцює, - але командує ними, нав'язуючи свою волю і свою мову, - іронічно зауважує автор книги. - А коли молодша сестра хоче звільнитися від опіки, старший брат реагує різко і намагається перешкодити цьому всіма можливими способами".

Україна - другорядний фактор?

Росія до сьогоднішнього дня не визнала Україну самостійною державою, суверенним народом, натомість розглядає її як частину так званого "русского мира", - це, на думку Каппелера, є першопричиною збройного конфлікту на сході України. На початку XXI століття імперська державність стала визначальною в світогляді і політиці російської владної еліти, вважає автор книги.

На його превеликий жаль уявлення про Україну як про молодшу сестру Росії перейняв і Захід. Багато західних політиків, дипломатів і бізнесменів все ще мислять категоріями політики наддержав і розподілу сфер впливу, не враховуючи інтересів України, яка залишається для них лише одним із другорядних факторів відносин з Росією, однак не самостійним суб'єктом історії.

"Україна все ще стоїть в тіні Росії. Щоравда, це уявлення зараз змінюється, але занадто повільно", - зауважує професор Віденського університету. І додає: "Для нас настав час відвести Україні її власне, постійне місце на ментальній мапі Європи".