У неділю, 3 грудня, генеральний прокурор України Юрій Луценко продовжив серію гучних заяв, яка із самого початку супроводжує скандал довкола спецоперації Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) щодо чиновників Державної міграційної служби України (ДМСУ). Цього разу він звинуватив детективів у тому, що їх агенти під прикриттям працюють нелегально та використовують у своїй роботі контрабандну техніку. "Закон вимагає, щоб усіх, усіх до одного співробітників НАБУ набирали на відкритому конкурсі, але десятки агентів, зокрема ті двоє, які були зафіксовані на конспіративній квартирі, вибрані на якихось закритих процедурах, що є порушенням закону", - зазначив Луценко.

Генеральний прокурор також зазначив, що у своїй роботі агенти НАБУ використовують незареєстроване в Україні обладнання для зняття інформації з каналів зв'язку, завезене контрабандним шляхом, а також незаконні методи провокацій. За словами Луценка, агенти бюро також мають доступ до матеріалів прослуховування каналів зв'язку Служби безпеки України (СБУ), хоча не є допущеними до державної таємниці. На переконання генпрокурора, ці обставини є "величезним букетом нелегального угруповання", а апарат агентів НАБУ знаходиться "поза законом". "Керівник агентства, який особисто розпочав такий відбір агентів, допуск їх до держтаємниці, надання їм особливо таємних документів, має приймати рішення для себе", - наголосив Луценко.

Нездоровий глузд

4 грудня у НАБУ відповіли на закиди Луценка не менш жорстко. Там їх назвали такими, що "не відповідають дійсності, а подекуди й суперечать здоровому глузду", а сам Луценко, на думку прес-служби бюро, "не повною мірою обізнаний із базовими правовими засадами проведення оперативно-розшукових дій". У НАБУ запевняють: усі дії спіробітників бюро узгоджуються із українським законодавством, згідно з яким до виконання завдань можуть залучатися гласні та негласні штатні та позаштатні працівники. Відбір цих співробітників здійснюється на конкурсній основі, але із урахуванням положень закону "Про державну таємницю", йдеться у повідомленні бюро. "Ці співробітники можуть мати доступ до інформації, що становить державну таємницю, так само, як і співробітники підрозділів ОРД (оперативно-розшукової діяльності - Ред.) інших правоохоронних органів", - наполягають у НАБУ.

При цьому у бюро генпрокурора звинуватили у розголошенні відомостей про негласних співробітників НАБУ, що наразило останніх на небезпеку та зірвало декілька спецоперацій під прикриттям. "Вважаємо неприпустимою ситуацію, коли генеральний прокурор свідомо вводить суспільство в оману, повідомляючи неправдиві факти та пропонуючи "довільне" трактування законодавства", - зазначають у бюро та додають, що такі дії дають "зелене світло" для подальшої атаки на новостворені антикорупційні органи.

Непотрібна відкритість

Виконавчий директор Transparency International Ukraine Ярослав Юрчишин зазначає, що у своїх звинувачення Луценко так і не послався на жодну конкретну статтю українських законів, яка б стверджувала неможливість таємного відбору агентів НАБУ. Експерт пояснює, що згідно з законом про НАБУ процедура відбору має регламентуватися внутрішніми документами відомства. "Тобто міг бути проведений конкурс із відповідною конукрсною комісією чи співробітники були б набрані на договірній, позаштатній основі, яка конкурсу не передбачає", - каже Юрчишин, на думку якого, такі порушення генпрокуратура мала б доводити у суді.

На законодавство посилається і експерт антикорупційної групи Реанімаційного пакету реформ Олександр Лємєнов. За його словами, регламент роботи конкурсних комісій визначається директором НАБУ, відповідно жодного зобв'язання набирати агентів саме через відкритий конкурс для голови бюро Артема Ситника немає. Втім, експерт впевнений - необхідність робити відбір агентурної мережі таємно випливає із самої суті їхньої роботи. "Провести публічний конкурс, не засвітивши агентуру, неможливо. Це абсурд", - пояснює Лємєнов.

Із тим, що сама логіка співпраці із такими співробітниками диктує їхню анонімність, погоджується і Юрчишин. За його словами, українське законодавство навіть дозволяє таким співробітникам не подавати декларацій, натомість заяви Луценка базуються не на українських законах, а на його суб'єктивній оцінці діяльності НАБУ. Експерт упевнений, що точно можно говорити лише про порушення самим генпрокурором статті 21 закону про НАБУ, яка забороняє розголошення відомостей про роботу співробітників НАБУ без згоди найвищого керівництва бюро. "Оскільки прокуратура таким чином фактично стала стороною конфлікту між правоохоронцями, вона замість функції модерації сама стала частиною проблеми. А це означає, що далі на нас чекає тільки ескалація протистояння", - переконаний експерт.