Попри офіційні звіти про майже стовідсоткове їхнє працевлаштування за спеціальністю, більшість випускників-аграріїв таки не йдуть працювати на землю, а перекваліфіковуються. Знайти в Україні дипломованого агронома чи селекціонера або менеджера, який би погодився працювати на селі, нині проблематично. Лише половина молодих фахівців прибувають в перший рік після випуску до місць розподілу на підприємства АПК.

А через рік залишається працювати там лише кожен п’ятий, констатує начальник управління агропромислового розвитку Житомирської облдержадміністрації Микола Дідківський. Про це кажуть і роботодавці, а також і дослідження Німецько-українського аграрного діалогу.

Бракує практики й знань англійської

Дослідження засвідчило, що на систему аграрної освіти в Україні витрачається більше ресурсів, а ніж в інших країнах, але ефективність таких фінансових витрат сумнівна, адже підготовлені спеціалісти не роблять особливих внесків для розвитку агроіндустріального комплексу країни. Причиною є спрямованість освіти в аграрній сфері на теорію, нехтуючи практикою, впевнений професор німецького Кільського університету Ульріх Кестер. «Є студенти, які ніколи не були на сільгосппідприємстві. Їм кажуть, що колись згодом у вас буде практика. Але потім не потрібно дивуватися, чому вони не працюють за фахом», - каже Кестер.

Він детально проаналізував, чому українська аграрна освіта не дає очікуваних результатів і дійшов висновку, що їй бракує диференціації навчальних закладів. Студентів навчають всьому і нічому конкретному. Дослідження науковців, яким багато приділяють уваги в українських аграрних університетах, є неконкурентноспроможними на міжнародному рівні, та йти працювати на землі ніхто не хоче.

За словами професора Кестера, у Німеччині є чітке розподілення: хто займається теоретичними дослідженнями в аграрній сфері, а хто цілеспрямовано вивчає практичні аспекти ведення сільського господарства. Саме такої чіткості бракує українським вузам, впевнений німецький вчений. Окрім цього він вважає, що і майбутні аналітики аграрних ринків та майбутні фермери мають однаково добре розбиратися в економіці. «Економічна освіта важлива для аграріїв. Також їм конче необхідно знати іноземну мову, аби потім вигідно реалізовувати свою продукцію не тільки в країні, а й за кордоном», - переконаний він.

Радянські методи

Президент клубу аграрного бізнесу Алекс Ліссітса переконаний, що українським вузам потрібно орієнтуватися на потреби агробізнесу. За його словами, нинішня аграрна освіта в Україні «зависла» ще у радянських часах. «Я потрапив на лекцію з агрономії в один з вузів, і було враження, що там ще сталінські часи. Там розповідають студентам, як використовувати препарати, які використовувалися в радянські часи і тепер не випускаються навіть», - наголошує Ліссітса. Він вважає, аби агронаука об’єдналася з бізнесом потрібно показувати привабливість аграрної сфери. Експерт наголошує, що нині через соціально-політичні чинники в Україні сформувалося негативне ставлення до села та роботи на землі.

Разом з тим, президент української аграрної конфедерації Леонід Козаченко переконай, що ситуацію можуть змінити агрохолдинги, яких дедалі більше з’являються в Україні. За словами Козаченка, такі компанії дбають про забезпечення підприємств висококваліфікованими кадрами і готові співпрацювати з вузами. «Нам бракує МВА-програми для аграріїв, яка була б розрахована на менеджерів для великих агрохолдингів», - вважає Леонід Козаченко. За його словами, вузи мають орієнтуватися саме на цей сегмент українського агробізнесу.