Без паніки, все не так погано! Так або приблизно так реагують провідні політики в Росії, Білорусі та Україні на катастрофу на японській атомній електростанції «Фукусіма». Для них це не «другий Чорнобиль» і не привід замислитися над відмовою від атомної енергії, як це роблять німці. Російський президент Дмитро Медведєв, наприклад, вважає атомну енергію «абсолютно безпечною». У своєму відеоблогу він недавно сказав: «Очевидно, треба не стільки подовжувати ресурс вже існуючих, діючих станцій, скільки споруджувати нові енергоблоки, але споруджувати з максимальним бар’єром захисту».

Будівництво справді іде. Росія планує до 2020 року збільшити кількість своїх атомних станцій вдвічі – від десяти до понад двадцяти. Є плани навіть про будівництво АЕС у Тихому океані біля Камчатки, щоб забезпечити струмом Далекий Схід. Щоправда, після землетрусу та цунамі в Японії ці плани можуть переглянути та відкинути, кажуть експерти.

Російські та західні АЕС однаково (не)безпечні

У сусідніх Україні та Білорусі теж розраховують на атомну енергію та на російську допомогу. Україна має чотири власні АЕС і планує з російською підтримкою добудову двох енергоблоків на одній з них – Хмельницькій. У Білорусі цієї осені мають розпочати будівництво першої власної атомної електростанції. Замовлення і тут отримав російський енергетичний концерн «Росатом». Контракт був підписаний 15 березня – через кілька днів після того, як природна катастрофа в Японії призвела до атомної.

Наскільки справді безпечні АЕС російського виробництва? «Я не прихильник того, щоб усе малювати в чорно-білих тонах, як це робить багато хто на Заході, кажучи, у нас усе безпечно, а на Сході – навпаки, - каже Тобіас Мюнхмаєр, член політичного представництва екологічної організації Greenpeace у Берліні. – Я вважаю, що це частково несправедливо, я б навіть сказав – «ядерний расизм» по відношенню до Східної Європи, росіян та українців. Я вважаю, що різниця невелика».

Більшість АЕС на Сході Європи не є більше небезпечними, ніж західні, каже Мюнхмаєр. Виняток, на його думку, становлять лише 11 російських реакторів типу РБМК, що були в Чорнобилі. Вони «особливо небезпечні».

Суспільство не проти, бо зайняте виживанням

Між тим у суспільстві спокійно сприймають атомні плани політиків. Впливових екологічних партій на кшталт німецької «Союз 90/ «Зелені» у Росії, Білорусі та Україні немає. Широкого суспільного руху проти атомної енергії також не виникло ні після Чорнобиля, ні зараз після Фукусіми. У російському суспільстві досі є проатомна більшість. Щоправда, за даними опитувань, прихильників атомної енергії відчутно поменшало: від 74 відсотків минулого року до близько 55 відсотків зараз. У Білорусі та Україні настрої схожі.

Як таке може бути? Невже країни, що досі найбільше потерпають від наслідків аварії на ЧАЕС, нічому не навчилися?

Володимир Омельченко з київського аналітичного Центру Разумкова дає таке пояснення: «Люди заклопотані іншими проблемами. І фактично половина населення бореться за виживання. Країна дуже бідна. Немає соціального захисту, доступу до хорошої освіти, медичного лікування. Люди думають про хліб насущний».

Радіоактивне молоко поза зоною відчуження

При цьому наслідки Чорнобильської катастрофи 1986 року відчутні досі. Експерт Greenpeace Мюнхмаєр нещодавно повернувся з України. Він побував на українсько-білоруському кордоні, що досі є надзвичайно радіоактивно зараженим. Разом з колегами він перевірив на радіоактивність 100 харчових продуктів, переважно гриби та лісові ягоди.

«Зі 100 проб 40-50 були в порядкую. 20-30 мали підвищений, але гранично припустимий рівень радіації. Решта 20 відсотків мали частково дуже високий рівень радіації, - каже Мюнхмаєр. - Але найгірше, і це найбільше жахливо, було молоко. У ньому ми виявили найвищі показники радіації, частково вони в 16 разів перевищували норму, прийнятну для дітей».

Мюнхмаєр говорить у цьому зв’язку про «приховану катастрофу». Уявлення, що наслідки Чорнобиля обмежується 30-кілометровю зоною відчуження, не відповідає дійсності, каже німецький експерт.

Росія може швидко закрити АЕС, Україна – ні

Російські та українські експерти у ці дні повторюють, що відмовитися від атомної енергії неможливо. Мюнхмаєр не погоджується: «У Росії це можна реалізувати дуже швидко, бо частка атомної енергії становить 17 відсотків, це небагато. У Росії, за його словами, є «величезний потенціал щодо відновлюваних джерел енергії, велетенські запаси газу».

В Україні ситуація інакша. Чотири українські АЕС виробляють до 48 відсотків, тобто майже половину потрібної електроенергії. Щоправда, в Україні є резерв – надлишки струму, які вона експортує.

Еліта має просувати альтернативну енергетику

Але Україна теж може відмовитися від атомної енергії, каже Мюнхмаєр. Велика проблема, яку перед цим треба вирішити, це - енергоефективність. Україна, Росія та Білорусь належать до країн світу з найбільшим споживанням енергії, каже німецький експерт. Поки ситуація не зміниться, відмовитися від атомної енергії буде складно.

Крім того, потрібна ще одна зміна – розбудова альтернативних джерел енергії. Вітряки та сонячні батареї для виробництва струму залишаються екзотикою на пострадянському просторі. Тут має змінитися мислення технічних еліт, каже Мюнхмаєр. «Я помітив, що коли до Німеччини приїздять мої колеги чи науковці з Росії, їх вражає кількість вітряків. Вони вже зрозуміли, що це не іграшки, не вентилятори, а справжні промислові установки».

Поки це зрозуміють технічні еліти в Москві, Києві чи Мінську мине ще певний час, прогнозує Мюнхмаєр. Але він переконаний, що це станеться. Україна вже оголосила, що збирається переглянути свою атомну програму та не виключає збільшення частки альтернативних джерел в енергопостачанні.

Автор: Роман Гончаренко
Редактор: Дмитро Каневський