Deutsche Welle: Як Ви оцінюєте наслідки підписаних у Харкові президентами Медведєвим та Януковичем угод – обмін низької ціни газу на 25-річне подовження перебування ЧФ в Україні?

Александер Рар: У першу чергу, Україна все-таки добилась того, заради чого вона пішла на ці революційні та сенсаційні угоди з Росією. Україні потрібні грошові ресурси. Вона не зможе власними силами в сьогоднішній ситуації вийти з фінансової кризи, вона не хоче повторити долю Греції, тому треба діяти якомога швидше. Європейський союз не має тих ресурсів, тих можливостей допомогти Україні і пов'язує свою допомогу з певними політичними вимогами, під ті соціальні програми, які дозволить Захід. Росія дає дешевий газ і тим самим розв’язує Україні руки для просторих дій у внутрішній політиці, без якихось обмежень. Тому в цьому сенсі Україна виграла час, і на майбутні роки матиме більше грошей, в усякому разі на затикання соціальних дірок. Щодо флоту, то, дозволяючи Росії залишатися в Криму фактично ще чверть століття, викреслила зі своєї зовнішньополітичної програми пункт «вступ до НАТО». Тому що за присутності російського ЧФ в Криму вступити до НАТО Україна ніяк не зможе.

Яке, на Вашу думку, ставлення Європи до харківських угод?

Немає чіткої позиції Європи. Це для мене є певною сенсацією, що немає жодних яскравих або тривожних заяв з боку західних політиків або західних інститутів з приводу того, що в Харкові було зроблено. Мені це теж достатньо важко пояснити. Я думаю, що, по-перше, Європа або Захід справді увійшли в нову фазу співпраці з Росією. Після того, як ще два роки тому всі казали про можливість відновлення «холодної війни». Друге, що важливо підкреслити, Польща була країною, яка стояла на захисті українських інтересів і на тому, щоб Україна скоріше увійшла до НАТО і Європейського союзу. Нині в Польщі та Росії намічається певне потепління відносин. Тому можна припустити, що цей чинник критики з боку Польщі, який передавався на весь Захід, він «усох». І Євросоюз або Захід повинен, нарешті, визнати, що у нього немає грошей на те, щоб підтримати цю велетенську країну Україна з її проблемами.

Сьогодні - після підписання і напередодні ратифікації у Верховній Раді російсько-українських договорів – до Києва здійснює робочий візит прем’єр-міністр Росії Володимир Путін. Він тут з символічною метою чи то хоче ще розвинути харківські угоди? Зокрема, експерти не виключають, що росіяни прагнуть об'єднання авіабудівних комплексів України та Росії.

Українська сторона запропонувала ще під час візиту Януковича до Росії та на зустрічі Януковича з Медведєвим у Вашингтоні таку стратегічну співпрацю в авіаційній промисловості. Тож, конкретні пропозиції тепер будуть обговорюватися. Хоча я не знаю, наскільки вони реалістичні. Мова йде нині також про те, щоб відновити проект Антонов-70. Теоретично він може здатися комусь цікавим і на Заході, але до реалізації такого спільного проекту пройде значний час, можливо, усе президентство пана Януковича. Але Путін приїздить до України справді як тріумфатор. Він вважався там колись «персоною нон-грата», значно більше, ніж Медведєв. Я думаю, він буде тепер їздити достатньо часто в Україну, тому що конкретні справи в економічному плані веде він, а не президент. І він буде намагатися піти на максимум можливостей, вимог і пропозицій для України, а саме – запропонувати Україні вступити до Єдиного економічного простору, яке нині створюється спільно з Казахстаном і Білоруссю. Це буде пропозиція і конкретне прохання Росії. Як відгукнеться на нього Україна, сьогодні сказати важко. Але в усякому разі одне можна сказати – для України з'являється вперше за останні 5-6 років суттєва конкретна економічна альтернатива. Не проти входження до ЄС і НАТО, але на орієнтацію теж на певні реінтеграційні структури на Сході.

Інтерв'ю: Захар Бутирський
Редактор: Роман Гончаренко