Він явно прагне створити і захистити більшість - це підтверджує все його життя. За іронією долі, саме в історичний 1989 рік тодішній шкільний староста Ципрас вирішив вступити до молодіжної організації Комуністичної партії Греції, яка послідовно відстоює ідеали комунізму і до цього часу зберегла у своїй емблемі зображення серпа і молота. Першу популярність Ципрас здобув у ролі співорганізатора захоплень афінських шкіл, які він затято відстоював тоді в одному з телеінтерв’ю. Усього лише через кілька років потому він приходить у створювану "Коаліцію лівих і прогресу", - партію, яка стала однією з попередниць сьогоднішньої Коаліції радикальних лівих СІРІЗА.

Його зірковий час настав під час грецьких муніципальних виборів 2006 року: тодішній глава лівої "коаліції" Алекос Алаванос вирішив залучити до своєї партії непарламентські течії, "зелених" активістів і "народні" рухи, і для передвиборної кампанії йому потрібне було свіже обличчя, яке ще не намозолило очі виборцям. Вибір припав на 32-рочіного Ципраса, який висуває свою кандидатуру на виборах мера Афін і створює невелику сенсацію: 10,5 відсотка виборців віддають свої голоси лівій партії - у три рази більше, ніж на попередніх парламентських виборах 2004 року.

На шляху до істинно народної партії

З цього моменту Алексис Ципрас міцно посідає своє місце у грецькій політиці. На партійному з’їзді СІРІЗА в 2008 році голова Алаванос, який йшов у відставку за станом здоров'я, усупереч рішучому спротиву партійної верхівки, добивається обрання на посаду глави партії свого ж протеже Ципраса. Екс-міністр юстиції Фотіс Кувеліс - другий претендент на вищу посаду - у гніві покидає партію і засновує свій рух.

Незважаючи на роки підтримки з боку переконаного комуніста Алаваноса, який прекрасно розумів, як функціонує партійний апарат, новий перспективний глава партії, не коливаючись ні секунди, відвертається від свого політичного наставника, коли той нібито виступив проти нової партійної лінії Ципраса. Імовірною причиною внутрішньопартійних незгод стала не останньою чергою різниця у поглядах на перебування Греції у Єврозоні.

Алаванос однозначно виступає за повернення до грецької драхми і засновує власну партію з промовистою назвою "План Б". Про конфлікт з Ципрасом він і сьогодні воліє не говорити. Між тим Ципрас, не шкодуючи сил, працює над створенням нової "народної партії" шляхом злиття кількох груп і рухів, які на партійному жаргоні називаються "складові частини СІРІЗА" і які наполягають на збереженні високого рівня автономії одне від одного.

До таких "складових частин" належать троцькісти, маоїсти, єврокомуністи, екосоціалісти, ліві інтелектуали та інші групи, кожна з яких намагається розставити власні акценти у роботі партійного керівництва. Те, що Ципрас взагалі у змозі утримувати усі ці "частини" у рамках однієї партії, можна вже вважати тактичним шедевром.

Перед дверима влади

Ципрас може бути цілком відкритим і приязним. Він скромно живе в центрі Афін разом зі своєю юнацькою любов’ю і двома синами, охоче змішується з натовпом, обожнює ганяти на мотоциклі. В особистому спілкуванні його можна охарактеризувати як "ввічливий" і "прямолінійний". Однак він стає набагато жорсткішим, коли починає йтися про формування нової більшості: Ципрас навіть не приховує, що після парламентських виборів, у разі необхідності, він готовий створити коаліцію навіть з правопопулістською партією "Незалежні греки", якщо не з’явиться інших охочих. Обидві партії об’єднують жорстка критика політики економії, а також особливо критична позиція щодо Німеччини. Створення альянсу зі своєю колишньою партією - ортодоксальними комуністами - Ципрас також не виключає.

Однак, скоріше за все, не варто сприймати за чисту монету його висловлювання з приводу можливих політичних альянсів. З цим уже зіштовхнувся пару тижнів тому його колишній партійний суперник Фотіс Кувеліс, який сьогодні обіймає посаду голови однієї з опозиційних партій соціал-демократичного спрямування.

Безпосередньо перед проваленим тертім туром президентських виборів 29 грудня 2014 року пройшла чутка, що всі депутати партії Кувеліса у грецькому парламенті проголосують за кандидата від правлячої коаліції Ставроса Дімаса. Таким чином він міг би набрати необхідну більшість голосів, що дозволило б уникнути дострокових парламентських виборів. Тоді Ципрас запропонував соціал-демократам Кувеліса співпрацю, натякнувши поміж рядків, що в жодному разі не варто голосувати за Дімаса і перешкоджати владним амбіціям коаліції СІРІЗА. Але варто було президентським виборам закінчитися нічим, як щонайменший натяк на можливий альянс лівих радикалів з Кувелісом зник з політичного порядку денного.