DW: Європейський Союз своїм "беззубим" підходом до української кризи викликає скепсис та розчарування демократично налаштованої громадськості в Україні. Деякі опозиціонери навіть кажуть, що якщо Брюссель не запровадить санкцій проти високопосадовців України, то відповідальність за ймовірні майбутні жертви серед мирних демонстрантів лежатиме, у тому числі, й на ЄС. Як вам видається, імідж ЄС в Україні не постраждає від такої європейської політики?

Аманда Пол: Власне, позиція ЄС мене не дивує. Тому що, на превеликий жаль, у ЄС немає єдиної позиції щодо того, як діяти в українській кризі. Частина країн виступає за більш рішучий підхід. Проте, на жаль, провідні країни ЄС, що якраз відповідають за формування європейської зовнішньої політики, а саме Німеччина, Франція, Великобританія, обстоюють політику невтручання. Вони досі вважають, що є ще час для переговорів між конфліктуючими сторонами і не хочуть погрожувати санкціями. Напевно, в Україні це сприймають як слабкість ЄС. Однак заради справедливості варто згадати, що на зустрічі міністрів закордонних справ ЄС цього тижня було сказано, що "угода про асоціацію – ще не кінець шляху співпраці між ЄС та Україною". Це чітка демонстрація підтримки європейцями українців та їхніх прагнень! Таким чином, хоча позиція ЄС дещо розчаровує, Європа повільно, дуже повільно, але все ж збільшує свою активність в українському питанні. Українцям варто виявити трохи терпіння і остаточно не розчаровуватися у ЄС.

Чи має Європа ще якісь "джокери", окрім можливості санкцій, які вона не запровадила?

Якби ЄС запровадив адресні санкції, тобто заморозив банківські рахунки певних осіб та заборонив їм в'їзд до ЄС, то ці дії забезпечили б кращий підхід українського керівництва до пошуку компромісу. Адже в низці країн ЄС присутні мільярдні інвестиції українських політичних еліт та олігархів. Однак поки що ми не бачимо бажання йти цим шляхом. Політики у Європі бояться, що погрози санкціями закриють канали для діалогу. З іншого боку, вони не хочуть ризикувати відносинами з Росією та зв'язками з певними олігархами, тобто не хочуть небажаних наслідків. Принаймні доки в Україні не спостерігається суттєвого збільшення насильства. І доки в Україні не проллється нова кров, я не думаю, що ми побачимо швидкі зміни підходів Європейського Союзу.

Чи Віктор Янукович залишається легітимним партнером для Європи і, якщо так, то чому?

Так, він залишається партнером. Тому що Європа вважає, що треба продовжувати говорити з ним, переконувати його оточення у необхідності компромісів із протестувальниками та опозицією. Проте, на жаль, ми всі знаємо, що для президента Януковича є лише одна важлива особа – це він сам. А його підхід продиктований кимось, хто сидить у Кремлі. Він не ухвалює рішень сам. В цьому ліжку не лише двоє осіб, Україна та ЄС, є ще Росія, яка має значний вплив на президента Януковича. Разом з тим слід зазначити, що припинити діалог з Януковичем, можливо, було б контрапродуктивним. Не слід забувати, що присутність європейських офіційних осіб в Україні, а також представників міжнародних інституцій, в якийсь момент зможе допомогти зменшити розмах насильства. Їм треба продовжувати свою дипломатичну місію. Тому що ключове питання досі не вирішене – яким чином вийти з цього глухого кута. Я вірю, що врешті-решт президент Янукович погодиться на певні поступки, яких від нього вимагають, але лише якщо буде гарантоване його політичне виживання.

Давайте пригадаємо скандально відоме висловлювання американської топ-дипломатки Вікторії Нуланд щодо ЄС. Виникає питання, а чи може ЄС відігравати самостійну роль, не озираючись на Сполучені Штати?

Нічого нового у позиції Вашингтона ми не почули. США неодноразово наголошували, що відносини зі Східною Європою, політика Східного партнерства має бути більше сферою відповідальності Євросоюзу. США займається врегулюванням криз по всьому світі і не може зробити усі регіони одночасно пріоритетами своєї політики. А ЄС, на превеликий жаль, навпаки, проводить беззубу політику. У кожної з 28 країн-членів – власні зовнішньополітичні пріоритети. Лише кілька з них вважають Східну Європу та Східне партнерство пріоритетним напрямком. І як результат – повна відсутність хоч якоїсь європейської стратегії стосовно України або східноєвропейського регіону в цілому. Наразі ми бачимо, що для ключових країн ЄС відносини з Росією є більш пріоритетними, ніж відносини з Україною. Це сумний, але факт.

Як Ви вважаєте, якби у Вашингтоні, Брюсселі та Лондоні при владі були інші персоналії, політика щодо України була б іншою?

Щодо Вашингтона, то, безумовно, у добу Джорджа Буша підхід, зокрема щодо Москви, був іншим. При цьому російська політика Буша оберталася не лише позитивними наслідками. Щодо Британії, то мене її позиція щиро дивує. Оскільки британці традиційно дуже підтримували Україну та її європейські прагнення. Нині ж британський прем'єр Девід Кемерон підозріло відмовчується, замість того, щоб вимагати активнішої ролі ЄС в розв'язанні української кризи. Можливо, це пов'язано з обсягом інвестицій, зроблених українцям у Лондоні, або, як його жартома називають, "Лондонграді". В будь-якому разі, досі все це глибоко розчаровує. ЄС відповідає за мир на європейському континенті. Його дії досі були недостатньо швидкими або недостатньо рішучими.

Аманда Пол – британська аналітик, яка працює у Центрі європейської політики в Брюсселі (European Policy Centre).