DW: Пане Шредер, в Україні розгорнулася гостра дискусія довкола ідеї проведення дебатів між кандидатами у президенти Володимиром Зеленським та Петром Порошенком на Олімпійському стадіоні. Як вважаєте, наскільки вдалим є такий стадіонний формат?

Алан Шредер: Це досить нетипово, але не скажу, що безпрецедентно, адже кілька років тому тут, у США, Демократична партія проводила дещо подібні дебати на стадіоні в Чикаго. Та зазвичай президентські дебати відбуваються у телевізійній студії - без аудиторії - або ж на якомусь майданчику, де присутні глядачі, як правило, кілька сотень. Небезпека ж залучення великої аудиторії, як на стадіоні, полягає в тому, що вона може цілковито змінити тональність усієї події, якщо глядачі почнуть сприймати це, як спортивне змагання чи гру, з гучною реакцією, як на футбольному матчі. Не забуваймо, що дебати - телевізійне шоу. І основна аудиторія - це мільйони глядачів удома, а не в залі. У цьому проблема проведення дебатів на стадіоні, коли основною аудиторією може стати публіка, а не виборці удома. У будь-яких дебатах існує небезпека перетворення події на спектакль, а присутність великої живої аудиторії тисне на кандидатів.

Ви переглянули десятки теледебатів. Нерідко буває, що переможця визначити непросто. Що ж необхідно кандидатові для впевненої перемоги над опонентом на екрані?

Не існує якогось рецепту чи чарівної формули. Якби така існувала, усі б нею користувалися. Насправді ж дебати дуже ситуативні. Усе залежить від часу, актуальних подій, від країни, від того, хто тобі опонує. Тому підхід до дебатів у кожному випадку різний. Але погоджуся з тим, що часто складно визначити чіткого переможця, а дебати закінчуються нічиєю. Насправді дебати легше програти, ніж виграти. Це ризикована справа. Прямий ефір важко контролювати. А за всі роки багато чого відбувалося на дебатах такого, що змінювало їхній результат. Візьмемо приклад дебатів Джона Кеннеді та Річарда Ніксона, коли останній пітнів і був погано загримований. Можна прийти із якоюсь стратегією, але ніколи не знаєш, що заготував твій опонент.

Повертаючись до дебатів Порошенка-Зеленського: якби Вас найняли стратегом першого і другого кандидата, якими би були Ваші поради? 

Досвідчений політик мусить розуміти, що це телевізійне шоу. Нерідко люди із досвідом сприймають дебати, як черговий політичний виступ, на кшталт прес-конференції. Але це зовсім інше. Необхідно добре виглядати і вміти лаконічно підсумовувати свої думки, а ще просто бути цікавим аудиторії. Деякі політики не можуть цьому навчитися. Натомість тим, хто прийшов у політику з телебачення, необхідно показати, що вони усвідомлюють політичні вимоги президентської посади. Тож недостатньо просто розважати публіку. Хоча саме так себе поводив на дебатах Дональд Трамп і досяг свого. Але це вже завдання аудиторії - розуміти, що це не якийсь фінал Чемпіонату світу, і сприймати дебати серйозно.

Це поодинокі випадки, чи такий симбіоз шоу-бізнесу і політики пускає коріння?

Приклад України тут дуже цікавий. Думаю, що ми будемо дедалі більше бачити у світі тренд приходу до політики фігур зі світу шоу-бізнесу, які експлуатуватимуть свій зірковий статус. Саме це сталося із Дональдом Трампом. Погано це чи добре - це вже інше питання. Але це тренд майбутнього. Хоча і не зовсім новий: Рональд Рейган, тут, можливо, є найвідомішим прикладом, але не єдиним. Звичайно, навички актора дуже корисні у політиці, але самого лише цього, певно, недостатньо, щоби бути успішним політиком. Різниця між Трампом і Рейганом у тому, що Рейган був також візіонером і розробляв серйозну політичну програму, тоді як Трамп лише розважає і не має інтересу до справжнього державного управління. Тому виборці мають вибирати не того, хто розважає краще, а того, хто може стати найкращим лідером. 

Історичні теледебати між Кеннеді і Ніксоном відбулися 1960 року. Відтоді медіаландшафт зазнав значних змін: поява інтернету, соціальних мереж, фейкових новин... Чи не застарів узагалі цей формат політичної дуелі?

Гадаю, що головна ідея, коли двоє або троє учасників обмінюються з трибуни своїми позиціями з тих чи інших питань, залишилася незмінною з часів дебатів Кеннеді-Ніксона. Натомість змінилося усе довкола: як подають дебати телеканали, як їх дивляться глядачі і як на них реагують.

Алан Шредер - заслужений професор факультету журналістики Північно-Східного університету Бостона (США). Шредер - дослідник телевізійних дебатів та автор книжки "Президентські дебати: 50 років телебачення високого ризику".