Deutsche Welle: Україна двічі проґавила шанс створити демократичне, відкрите громадянське суспільство. Цього не вдалося досягти ані після розпаду Радянського Союзу у 1991-му, ані після Помаранчевої революції 2004-го. Як Ви думаєте, чи використає країна нині свій третій шанс?

Юрій Андрухович: Це справді третій шанс. Чи використає його країна? Нам не лишається іншого вибору. Однак об’єктивно точка відліку, передусім фінансова, економічна ситуація - у сто разів гірша, аніж після Помаранчевої революції. На початку 2005-го економіка була на підйомі. Тодішня ситуація була дуже сприятливою, нині ж вона майже катастрофічна.

Знову і знову мова заходить про розкол українського суспільства. Межу часто проводять між україномовним Заходом і російськомовними Сходом та Півднем, чим, мовляв, і визначаються прозахідні або проросійські електоральні симпатії. Чи не здається Вам, що межа пролягає радше між тими, хто виступає за самовизначення громадянського суспільства, і між тими, хто усе ще тяжіє до старого патерналістського радянського менталітету?

Я думаю, що розкол зображають перебільшено. На мій погляд, напевно десять відсотків населення виступає проти незалежної української держави. Однак я думаю, що є багато дезорієнтованих, у суспільному сенсі пасивних людей. Вони не бачать багатошаровості нинішньої ситуації у країні, мають проблеми зі сприйняттям реальності. Цих людей можуть легко використовувати активні противники української державності. Ми бачимо це у східних областях країни, де існують спроби дестабілізувати ситуацію. Наприклад, на минулих вихідних. Однак це була лише меншість у тисячу людей, котрі вийшли на вулиці. Багато з них приїхали для участі у демонстраціях як "туристи" із Росії.

Водночас це не означає, що українське суспільство гомогенне. Однак російські дії, постійна військова загроза, можна сказати, й загроза війни - об’єднують українське суспільство. Люди в усіх частинах країни бачать необхідність захищати свою країну. З огляду на від 30 тисяч до 50 тисяч російських солдат на наших східних кордонах люди в Україні об'єднані, як на Сході, так і на Заході.

Чи варто було би урядові Яценюка замислитись над тим, аби залучити політичні сили зі східної України, у тому числі і представників Партії регіонів, до поточної політики? Адже, врешті-решт, не всі представники колишньої партії Януковича дискредитовані.

Так, це було би необхідно. Не можна заборонити або розпустити Партію регіонів. Через два місяці мають відбутися президентські вибори. Я думаю, Схід висуне своїх власних кандидатів. У будь-якому випадку східні регіони країни повинні мати можливість впливати на історію країни. Люди повинні мати можливість користуватися усіма громадянськими правами. Це має бути самозрозумілим.

Яку роль, на Вашу думку, мають відігравати інтелектуали та письменники у побудові мостів між різними частинами суспільства?

Ясно, що усі частини суспільства можуть і повинні робити свій внесок. Як правило, вплив інтелектуалів діє не одразу. Однак існує багато можливостей впливу за допомогою культури. Це постійно відбувається і це також необхідно з огляду на складність ситуації. Потрібні найрізноманітніші громадські ініціативи. Нам потрібні спільні суспільні проекти, обмін між регіонами країни. Цьому можуть посприяти не лише політики.

Як ЄС та Німеччина могли би підтримати Україну?

На даний момент, коли ми говоримо про загрозу війни, моїм найбільшим бажанням є, аби Захід уможливив дві речі: вступ України до НАТО і до ЄС. Це було би гарантією того, що загроза з російського боку не стане реальністю. Я приймаю до відома те, що наш уряд не формулює вступу країни до НАТО як ціль. Ймовірно, він не робить цього перед виборами з тактичних міркувань.

Однак я вважаю, що вступ до НАТО потрібно відкрито обговорювати. Може бути, що люди на Сході України ще не готові погодитися з цією реальністю. Було би цікаво побачити актуальні опитування з цього питання. Мене дуже радує, що відповідальний за розширення ЄС комісар Штефан Фюле знайшов чіткі слова щодо того, що власне Україна повинна стати членом ЄС.