1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Суспільство

Андрій Курков: Прокурорська правда

19 червня 2020 р.

"Шостий президент мріє посадити п'ятого з такою ж пристрастю, як четвертий мріяв і таки посадив експрем'єрку", - Андрій Курков, спеціально для DW.

Андрій Курков
Андрій Курков

У серпні 1919 року, за десять днів до другої втечі більшовиків з Києва, українська ВЧК випустила перше і, здається, останнє число свого друкованого органу "Красный меч", в якому очільник ВЧК Лацис стисло й виразно пояснив та виправдав цілі своєї організації: "Для нас немає й не може бути старих підвалин моралі і "гуманності", вигаданих буржуазією для пригноблення та експлуатації "нижчих класів". Наша мораль нова, наша гуманність абсолютна, бо вона оперта на світлому ідеалі знищення будь-якого гноблення та насильства. Нам все дозволено, ми ж бо перші в світі здійняли меча не в ім’я уярмлення та пригноблення, а в ім’я вивільнення з-під ярма та рабства всіх. Жертви, яких ми вимагаємо, є жертви спасенні, жертви, що торують шлях до Ясного Царства Праці, Волі та Правди. Кров? Далебі, що кров, аби тільки нею можна було б зафарбувати на червоне сіро-білу-чорну корогву старого розбійного світу…".

30 серпня 1919 року проголошений червоний терор на якийсь час облишив Київ, але буквально за півроку повернувся й у стократ надолужив "згаяне". Що більше я читаю українські новини сьогодні, то більше мене дивує відсутність щоденної газети під назвою "Прокурорська правда" або ж "Судові вісті". Хоч як там є, але саме такі вісті змінили новини про реформи й складнощі їх проведення. Виглядає на те, що реформи в країні можна тепер провести тільки очистивши державу від внутрішнього ворога, що саботує, не дає "рухатись вперед" або ж вже унеможливив будь-який поступ. Тобто контрреволюційного елемента в країні стільки, що у прокурорів очі розбігаються й починають тремтіти від нетерплячки руки.

Світлий ідеал, а точніше  - Ясне Царство всезагального блага повної перемоги над корупцією - це гучно анонсована мрія шостого президента України Володимира Зеленського. Для втілення цієї мрії він створив партію "Слуга народу", задля неї він не без лиха добирав керівництво прокуратури та слідчих органів. Деякі органи, такі як суди, особливо Верховний та Конституційний, дісталися йому у спадок від старого режиму й замінити їх геть увесь склад новим неможливо за законом. Але вищі судді президента наразі не обходять, хоча й нагадують вряди-годи про свій статус недоторканних. Прокуратура і звичайні районні чи міські суди важливіші для швидкого втілення Світлого Ідеалу.

Й ось мети майже досягнуто - українських громадян більш цікавлять й гіпнотизують судові процеси, аніж серіали. Цікавлять й радикально розділяють на два табори. Понад те, раз за разом трапляються напрочуд вдалі збіги! До прикладу, багатогодинний допит п'ятого президента Петра Порошенка, якого Володимир Зеленський мріє посадити до в’язниці з такою ж пристрастю, з якою четвертий президент Віктор Янукович мріяв посадити і таки посадив колишню прем'єр-міністрерку Юлію Тимошенко, проходив одночасно зі судовим засіданням, на якому обирали міру запобіжного заходу лідеру українських націоналістів Одеси Сергію Стерненку. Його звинувачують у вбивстві одного з громадян, що напали на нього, причому цей напад був вже третім замахом на життя активіста. Телеканал "1+1" пару років тому запустив у своїй програмі фейк про те, що п’ятий президент Петро Порошенко вбив свого рідного брата. Фейк, запущений одним з найпопулярніших національних телеканалів, й дотепер гуляє країною. До речі, саме цей телеканал і благословив на президентство шостого президента Володимира Зеленського, надавши йому ефір як новому президентові першої опівночі 2020 року, за чотири місяці до першого туру президентських виборів.

Тож не дивина, що у головних новинах країни обидва судові засідання - за участю Петра Порошенка та Сергія Стерненка - сприймалися як одне. Того ж дня мало відбутися ще одне засідання - у справі Катерини Гандзюк, активістки з Херсона, яка стала жертвою замовного нападу, що спричинився до її смерті. У цій справі як підозрюваний проходить Владислав Мангер, голова Херсонської  обласної ради. За старою пострадянською традицією, він ховався від суду у лікарні, але того ж дня СБУ затримала його й допровадила до Києва. Судове засідання, утім, відбулось не відразу і не без тиску вулиці - Мангера таки взяли під варту. Але у той же день цю вість перекрила інша - підозру вручили Володимиру Омеляну - тому, що очолював міністерство інфраструктури при п'ятому президенті.

Я міг би ще довго перелічувати знакових представників дотеперішньої влади та Євромайдану, що перебувають під слідством, але не буду вас втомлювати. Народу обіцяли "тюремні посадки", зниження комунальних тарифів, продовження реформ включно з вкрай необхідною реформою судової системи. Виявилося, що найдешевша та найпростіша з цих обіцянок - тюремні посадки: голосні й відкриті або ж, навпаки, геть закриті для публіки і журналістів судові засідання у реальних кримінальних справах мішма зі справами вигаданими або ж висмоктаними з пальця.

І в усій цій прокурорсько-судовій марноті, у якій вища особа в державі вголос і прилюдно повідомляє, кого треба посадити в тюрму, окремо і незвично сприймається діяльність молодого міністра юстиції Дениса Малюськи, який заявив про необхідність продати тюрми та слідчі ізолятори. Молодий міністр уже добився, до речі, дозволу на облаштування платних камер підвищеного комфорту в СІЗО для тих підслідних, які звикли жити добре. Ці камери уже частково зайняті та приносять прибутки!

І тут окреслюється, нарешті, така-сяка притомна стратегія нової, ще не оголошеної тюремної реформи - безприбуткові в’язниці продати разом зі земельними ділянками, прибуткові - зберегти, збільшуючи при тому кількість платних камер. При доборі підозрюваних більше уваги приділяти платоспроможним громадянам, здатним піднести в'язницю або слідчий ізолятор на гідний щабель прибутковості.

Важко сказати, коли в Україні справа дійде до справжньої судової реформи й до досягнення верховенства права над політичними та іншими інтересами. Але без цього європейський шлях України залишатиметься під великим питанням. Передусім, з боку самої Європи.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW