Андрія Куркова можна назвати "культурним послом України у країнах ЄС". Він належить до вузького кола українських письменників, чиї твори регулярно перекладаються багатьма європейськими мовами. Отже, Курков багато подорожує, проводить читання своїх творів і розповідає про Україну за кордоном більше, ніж будь-який європейський дипломат. Український інтелектуал днями представив у Римі переклади італійською двох творів - "Український щоденник" та "Справжній народний контролер". Так само, як під час попередніх його презентацій в країнах ЄС з початку Майдану, під час римської зустрічі більшість запитань із зали стосувалася не стільки творів письменника, скільки актуальних питань міжнародної політики та подій у Криму і на Донбасі.

Deutsche Welle: Пане Курков, яким чином змінюються самі українці протягом останніх місяців?

Андрій Курков: У нас пройшла мілітаризація свідомості, у певних груп - деяка радикалізація. Вони готові на все, аби не допустити, щоб країна залишилася корумпованою. Так, у нас триває війна з Росією, але не слід забувати й про іншу війну: із внутрішнім ворогом - з власною ментальністю. Ми нині на півдорозі і дещо застрягли. І деякі призначення у новому уряді змушують сумніватися у тому, що ми зможемо прорватися у нову якість суспільства. Призначення Кириленка міністром культури - це повернення до Помаранчевої революції та нульових результатів.

Чи допоможе призначення іноземців на посади міністрів?

Я цілком нормально до цього ставлюся. Це люди, які не братимуть хабарі, їм не будуть і пропонувати хабарі! Іноземні міністри - це не страшно, буде страшніше, якщо вони за кілька місяців подадуть у відставку, зрозумівши, що не можуть переламати систему, побудовану на корупції.

А яка Ваша думка про новостворене міністерство інформації?

Це смішно. Для того, щоб воювати з пропагандою, міністерство не потрібне. Воно потрібне, щоб дати робочі місця чиновникам. Чиновники ніколи не були креативними в Україні, так само зараз ніхто не шукатиме креативних людей. Ми маємо ворога, з яким легше воювати за допомогою гумору, аніж створювати серйозні контрпропагандистські матеріали. У нас, в Україні, немає віри у пресу, в політичні тексти. Тим паче, якщо вони спровоковані появою інших текстів за кордоном.

Ви дуже багато подорожуєте Європою. За вашими спостереженнями, чи змінюються уявлення про Україну з огляду на те, що країна вже протягом року в центрі уваги світових ЗМІ?

Безперечно. Сьогоднішня ситуація вже закрила собою і Чорнобиль, і багато чого іншого. Зараз на першому плані війна. Більше того: Україна практично спровокувала питання про існування самої європейської спільноти. Вийшла заміна старих кліше на нові кліше, які можуть залишитися надовго.

А існують відмінності між жителями різних країн ЄС у розумінні українських подій?

Звичайно. Приміром, в Австрії нас розуміють і нами цікавляться більше, і тамтешні журналісти детальніше пишуть про наші події. У Франції менше, тому що, по-перше, вони далеко, а по-друге, у них міцні історичні культурні зв'язки з Росією. Відтак у Франції більше пишуть про Росію і менше знають про Україну. При цьому, думка пересічних європейців змінюється постійно.

Я більше половини поточного року провів у подорожах, і я завжди уважно слідкую за питаннями, які мені ставлять у залі. Ясно, що на зустрічі приходять тільки ті, хто цікавиться Україною або ж загалом світовою політикою, і все ж навіть з цією поправкою можу констатувати, що якість питань змінилась. Нині більше геополітичних питань, аніж кліше про корупцію та інші проблеми України.

Тобто є певна еволюція у поглядах західних європейців на українські події?

Так. Тут треба розуміти, що у кожній спільноті є свій відсоток анархістів, правих радикалів тощо. І, знаєте, видно, де Путін кидає більше грошей на роботу своїх центрів, кого він підгодовує і яким чином. Нещодавно в Інсбруці на залу на понад 100 осіб, знайшовся один чоловік, який закричав, що "Київ розбомбив власний народ касетними бомбами". Я почав з ним спілкуватися у досить жорсткій манері, він підскочив та вибіг із зали. Але ж це добра ознака - на сто людей лише один такий! Навесні, коли я також їздив з презентаціями, то в залі до чверті осіб вірили в те, що в Україні прийшов до влади фашистський уряд. Нині цього вже немає.

А як виглядає Італія на загальноєвропейському тлі?

Це мій третій візит до Італії за поточний рік. Першого разу, коли я тут був навесні, було дуже багато запитань про фашистів. А коли я виступав у вересні, у залі на понад 500 осіб, вже майже не було провокаційних питань.

І наостанок: який Ваш прогноз для української кризи?

Переживемо зиму, і десь у квітні-травні буде зрозуміло, чи триватиме ситуація один рік, п'ять чи двадцять. Це дуже залежить від справжньої ситуації на Донбасі.