У Брюсселі вже втретє проходить щорічний фестиваль кіно з країн "Східного партнерства" "Bridges. East of West". Цього разу його відкрив український фільм "Атлантида", знятий режисером Валентином Васяновичем у 2019-му році. Стрічка зображує уявне майбутнє Донбасу в році 2025. Вже рік, як завершилася війна, і головний герой Сергій, котрий воював у лавах Збройних сил України, намагається знайти себе в цивільному житті на Сході країни.

Сергія зіграв Андрій Римарук, який у 2015-16 роках воював на Донбасі розвідником у складі 53-ї механізованої бригади, а зараз працює у фонді допомоги українським військовим "Повернись живим". Роль у "Атлантиді" стала для нього першим досвідом роботи в кіно. DW поспілкувалася з Римаруком після показу фільму.

Deutsche Welle: У фльми "Атлантида" не грає жоден професійний актор. Чим було обумовлене саме таке рішення?

Андрій Римарук: Це було рішення режисера Валентина Васяновича. Він не хотів брати в цей фільм професійних акторів, які би дуже довго намагалися на своєму обличчі, у своїх очах показати те, що ми вже пережили. Нам не треба було грати, нам треба було бути самими собою.

Тобто фактично всі грали самих себе?

Мого друга по фільму - Василя - зіграв хлопець, який воював у "Айдарі", потім вивчився на психолога, зараз працює, допомагає військовим. Він розуміє тематику суїциду, але у фільмі він - зовсім інший: він показав тих людей, з якими він працює.  Патологоанатом зіграв самого себе. Я зіграв самого себе, але в іншій життєвій ситуації.

Доля головного героя стрічки - Сергія - перегукується з Вашим життям. Грати настільки схожого персонажа - це легко чи навпаки - складно?

Було дуже тяжко. Наче нічого складного нема, бо я граю самого себе. Але для мене найважче було зіграти майбутнє, бо я себе в майбутньому поки що не уявляю.

На мою думку, фільм вийшов дуже реалістичним. Очевидно це пов'язано з тим, що всі грали тих, кого добре розуміють?

Режисер так само розумів, що професійні актори там трохи би скиглили. Нам було фізично важко. У сцені з ковшем (Сергій миється у ковші екскаватора. - Ред.) температура повітря була два градуси. А температура води була такою, щоб вона не парувала. Тож вона не могла бути теплішою за 10-12 градусів. Але через те, що було важко, нам і вдалося показати цю реалістичність. Зніматися у фільмі - це був такий неймовірний драйв, в який хочеться повернутися. Бо нам цих гострих відчуттів зараз не вистачає.

Чи плануєте ви продовжувати акторську діяльність після вашого дебюту в "Атлантиді"?

Мені сподобалося. Ми минулої осені зняли тизер до чергового фільму, подали проєкт, зараз чекаємо на фінансування. Сподіваємося, що в Держкіно налагодиться ситуація, бо зараз там не все добре. Теперішня влада хоче знімати свої серіальчики, вона хоче, щоб телевізійних проєктів було більше, ніж фільмів.

А про що має бути наступний фільм?

Не хочу розповідати. А перед Новим роком ми зняли короткий метр. Я там грав роль простого гопника, у мене це вийшло. Це мене запалило, я побачив, що мені вдається виконувати різні ролі.

Чи стикалися ви з посттравматичним синдромом?

Я не можу стверджувати, що пережив посттравматичний синдром. Бо я досі не повернувся з війни. Працюючи у фонді "Повернись живим", я перебуваю на фронті, я бачу ці втрати, пропускаю їх через себе. Я розумію, що коли ця хвиля накочує, мене просто треба закрити в кімнаті, забрати всі предмети, ледь не одягнути гамівну сорочку, щоб я викричався, виплакався.

Як зйомки у фільмі допомогли Вам особисто?

Цей фільм був певною мірою моєю реабілітацією після війни. Хтось малює. У нас в Києві хлопці нещодавно показали неймовірну виставу в драматичному театрі...

Ветерани?

Так. І глядачі виходили зі сльозами на очах. Хтось бізнес відкриває. Хтось рибок вирощує. Кожен шукає собі заняття, бо війна - це настільки активна, драйвова річ, що ти в постійному русі, не можеш зупинитися. Коли ти приїжджаєш додому, тебе може не влаштовувати офісна робота. Бо людина більше не може сидіти на місці, клацати кнопочками, їй потрібен драйв, постійний адреналін.

Тобто мистецтво і креатив як засіб для подолання війни, для реабілітації після війни?

Так. І подолати війну, і себе реабілітувати, вигнати ту погань. Пам'ять ти не зітреш, але принаймні намагатися її підтерти - така можливість у тебе є завжди. І нею треба користуватися. 

У фільмі зображено майбутнє Донбасу. Ви собі його так само уявляєте?

Я не знаю. Цей фільм - антиутопія. Ця антиутопія на Донбасі має всі шанси перетворитися на реальність. Але я не впевнений, що ми отримаємо Донбас у такому стані (як у фільмі. - Ред.), а не в гіршому. І зараз така геополітична ситуація, що я не впевнений, що це (завершення війни. - Ред.) буде 2025 року чи навіть 2030 року.

У фільмі показано екологічну катастрофу, на Донбасі залишилося дуже мало людей, ведеться розмінування та пошук загиблих. Це те, що буде після завершення війни?

Так, буде. Війна завжди несе з собою смерть, жах і скалічені душі, все те, що ми показали у фільмі. Візьмемо розмінування території. Я постійно їжджу і дивлюся: іноді одне поле розміновують по три-чотири місяці. А потім пішла активізація бойових дій, і знов на це поле прилетіло, потрібно повертатися до розмінування. Це безперервний процес. Розмінування запуститься повноцінно лише тоді, коли повністю завершиться війна.

Яку головну ідею цей фільм має донести глядачам?

Ми показуємо, що на нас чекає після війни. Ми показуємо людям те жахіття, яке відбувалося під час війни, що робиться з людьми після війни та скільки ще зусиль потрібно докласти, щоб подолати наслідки війни.

У фільмі також є і романтична лінія. Кохання можливе після війни?

Головний герой мав шанс покинути це все і змінити своє життя на краще, поїхавши працювати в Європу. Але він цього не зробив... Ідея фільму - що свою землю треба любити та за неї потрібно боротися. Що б там не було, у такій скрутній ситуації ти залишаєшся на місці та не просто говориш, а й робиш щось.