Депутати, які тягають одне одного за чуба, поступово перетворюються на символ українського парламентаризму. Якщо зайти, скажімо, на сайт одного з найбільших у Німеччині інформаційних телеканалів n-tv, й набрати в Пошуку «Україна» та «парламент», то першим з’явиться повідомлення - «Українська парламентська «культура» - депутати тузяться».

Йдеться про бійку під час першого пленарного засідання новообраної Верховної Ради. Ця колотнеча мала кілька причин, серед яких і суперечлива процедура електронного голосування, яка дозволяє одному депутатові проголосовувати за відсутніх колег. У Німеччин лише дивуються, спостерігаючи за такими методами роботи українських народних обранців.

Традиційні методи замість електроніки

"У Бундестазі ніхто не б'ється, депутати працюють в кооперативному стилі, роботі в пленарній залі ніхто не заважає", - розповів Deutsche Welle керівник парламентської служби Бундестагу Гельмут Вінкельманн. Він охоче пояснив і процедуру голосування депутатів. Як з'ясувалося, на відміну від України народні обранці в Німеччині користуються для ухвалення рішень не електронними технологіями, які, до речі, можуть ще й підвести, а традиційними методами.  

"Звичайне голосування, яке відбувається у 99 відсотках випадків, здійснюється ординарним підняттям рук", - каже Вінкельманн. При цьому голова Бундестагу питає депутатів, хто з них "за", "проти" чи "утримався" за відповідний законопроект, а потім - на око - оголошує, чи ухвалено його чи ні. "Голова Бундестагу вголос звертає увагу, які фракції як проголосували", - підкреслив Вінкельман.

Він додав, що очільник німецького парламенту не має можливості маніпулювати, оскільки його "око" контролюють двоє секретарів засідань. Вони сидять праворуч і ліворуч від голови й представляють відповідно як коаліцію, так і опозицію. Секретарі, які не є заступниками голови, обираються Бундестагом на початку чергової сесії. Зараз їх 42, і пропорційно вони представляють п'ять фракцій Бундестагу.

Коли депутати "стрибають баранами"

"У випадках, коли в залі присутня велика кількість депутатів і "на око" визначити результат голосування неможливо, або коли хтось із секретарів не погоджується з оцінкою голови, по всіх приміщеннях Бундестагу вмикається звукова сирена, яка скликає всіх депутатів на голосування методом "баранячого стрибка", - розповідає Вінкельман. - Депутати біжать голосувати зі своїх бюро, їдальні, туалетів: завдяки сирені кожен знає, що мусить з'явитися в пленарній залі".

"Баранячий стрибок" полягає в тому, що всі депутати спочатку виходять із зали пленарних засідань, аби потім зайти до неї через три двері, над кожною з яких міститься напис "За", "Проти" або "Утримався". Коли депутати проходять через двері, їх рахують секретарі, а голова стежить за процесом. Такий метод голосування використовується рідко - в середньому двічі на рік.

Коли ж депутати остаточно голосують за законопроект у третьому читанні, то, якщо йдеться про звичайне парламентське голосування, головуючий просить підвестися тих, хто підтримує проект закону. За словами Вінкельмана, така традиція існує в німецькому парламенті з давніх-давен.

Некворумна традиція

Що стосується присутності депутатів у залі, то за цим слідкують фракції. Регламентом Бундестагу передбачений кворум для ухвалення рішень: 50%+1, тобто - 311 депутатів з 620 членів Бундестагу. Втім, є винятки, коли в пленарній залі голосують "без кворуму". "Є низка важливих питань, які потребують фахових знань. Наприклад, сільське господарство, соціальні питання, політико-правові проблеми. Цими темами у фракціях опікуються окремі депутати, які є експертами кожен у своїй галузі", - каже Вінкельманн і додає, що саме вони й уповноважені фракціями голосувати в пленарній залі відповідні законопроекти.

"Ми завжди виходимо з того, що Бундестаг здатний ухвалити рішення. Навіть у тому випадку, коли в залі присутні лише півсотні депутатів. Регламент це передбачає до тих пір, поки не буде доведено протилежне", - пояснює Вінкельманн. Проблема може виникнути тільки тоді, коли хтось зверне увагу, що кворуму фактично немає. "Але такого не буває. Навіть опозиція не використовує цю можливість", - пояснює Вінкельман.

Поіменне голосування: за колегу не проголосуєш

Два-три рази на тиждень, а в середньому 150 разів за сесію, у Бундестазі відбувається поіменне голосування. Зміна Конституції, відправлення солдатів Бундесверу до Афганістану чи надання допомоги Греції під час єврокризи - ці важливі для суспільства питання голосуються членами німецького парламенту поіменно.

"Кожен депутат отримує три персональні пластикові картки, розміром з кредитку: картка блакитного кольору означає "за", червона - "проти", біла - "утримався". Картки, сортовані за фракціями та алфавітом, зберігаються у сейфах перед пленарною залою, які відкриваються за 20 хвилин до поіменного голосування", - пояснює керівник парламентської служби Бундестагу. Кожному депутату видаються тільки його персональні картки. Отже, взяти картки відсутнього колеги не можливо.

Потім картки для голосування вкидаються у шість урн, які виставляються в залі. Депутати-секретарі підраховують голоси за 5 хвилин, оскільки використовують спеціальний ящик, який наповнюється рівно двома сотнями карток. "Результат голосування доповідається голові, а потім передається нам у парламентську службу, - каже Вінкельманн. - Тут картки скануються, як у супермаркеті, і максимум за годину ми маємо списки, хто і як проголосував. Вони відразу передаються для виготовлення протоколу та оприлюднення".

Власне усі правила голосування передбачені регламентом Бундестагу, традиції якого започатковані ще у 1922 році, коли відбувалось становлення німецького демократичного парламентаризму. Нові редакції регламенту були ухвалені у 1951 та 1980 роках. "Звичайно, в регламент вносяться й незначні "сучасні" зміни, але фактично зберігається парламентська традиція", - наголошує Вінкельман.