"Чому не можна надати невиліковно хворим дітям, які сильно страждають, тих самих можливостей, що їх мають дорослі?" - задається питанням лікар Ян Бернхайм з дослідницької групи супроводу вмираючих, яку створено при Вільному університеті Брюсселя. Професор Бернхайм вважає, що й за дітьми слід визнати право на евтаназію. Тяжко хворі діти, продовжив науковець, демонструють неабияку внутрішню зрілість. "З психологічної точки зору вони є старшими за своїх здорових однолітків", - наголосив Бернхайм. За його словами, з огляду на такі аргументи більшість дитячих лікарів у Бельгії висловили готовність у таких випадках задовольнити бажання малолітніх хворих піти з життя.

Право дітей на добровільну смерть?

Нещодавно 16 провідних дитячих лікарів Бельгії оприлюднили в двох бельгійських газетах відкритий лист, в якому виступають за евтаназію для дітей. Альянс релігійних громад, однак, категорично проти цього, про що представники католиків, протестантів, православної церкви, юдеїв та мусульман повідомили в спільній заяві. На їхню думку, з моральних та етичних міркувань евтаназію для дітей дозволяти не можна. "Дитина в Бельгії не може купити будинок. Дитина в Бельгії не може придбати алкоголь. Цей закон, однак, дозволить дитині вимагати для себе смерті. Це справді проблема", - критикує в розмові з DW Карін Брош'є з Європейського інституту біоетики в Брюсселі.

Питання евтаназії для хворих, яким не виповнилось 18 років, нині перебуває на розгляді бельгійського парламенту. От уже одинадцять років у Бельгії дозволені певні форми добровільної евтаназії. Торік цією можливістю скористались 1432 особи. Бельгійське законодавство щодо активної евтаназії вважається одним з найліберальніших у Європейському Союзі. Подібне законодавство діє також у Нідерландах і Люксембурзі. В інших країнах ЄС активна евтаназія сильно обмежена або заборонена.

Нестерпні психічні страждання

Дебати в бельгійському парламенті навколо питання про практику припинення лікарем життя людини на прохання пацієнта розгорнулись на тлі кількох гучних випадків, які сталися останніми місяцями. В жовтні тележурналіст Дірк Леестманс розповів у тележурналі "Панорама" про долю в'язня однієї з тюрем Франка, якому дозволили скористатись правом на евтаназію.

Франк стверджував, що, перебуваючи у в'язниці, нестерпно страждає психічно, і тому хоче піти з життя. Щоправда евтаназію стосовно нього так і не було вчинено, хоча принципове право на неї за цим в'язненем і було визнане. Цим випадком ще займаються суди. Тележурналіст запитує, чи не стане евтаназія для невиліковно хворих в'язнів опосередкованим поверненням смертельної кари.

Не меншу увагу на початку жовтня привернув до себе і випадок Натана. 44-й річний чоловік скористався своїм правом на евтаназію після невдалої зміни статі. Як він заявляв, подальше життя за таких умов завдавало йому нестерпних психічних страждань. Натан народився жінкою, але, за його словами, весь час не сприймав свою статеву ідентичність. 2012 року він вирішив зробити собі операцію, яка виявилась, однак, невдалою. "Я не хочу бути монстром", - сказав якось Натан в інтерв'ю нідерландській газеті Het Laatste Nieuws. Лікар Вім Дістелман, який зробив йому смертельну ін'єкцію, пояснив у розмові з тим самим виданням, що на таке він пішов лише після багаторічної боротьби. Це було нелегке рішення, зізнався Дістелман.

Евтаназія як останній резерв

Аби уникнути легковажності в застосуванні евтаназії відносно пацієнтів з нестерпними психічними стражданнями, до обговорення кожного випадку залучають ще третього лікаря. Як правило, це психіатр, пояснив у розмові з DW професор Ян Бернхайм. "Після цього, - продовжив лікар, - має минути ще місяць перш, ніж робляться якісь подальші дії". Аргументи критиків: людей з психічними розладами слід лікувати, а не вбивати за їхнім бажанням.

Карін Брош'єр з Інституту етики в Брюсселі застерігає від пом'якшення критеріїв для евтаназії. "Пропозиція з евтаназії породжує й попит", - каже вона. Замість цього, на її думку, краще розвивати паліативну медицину, тобто супровід смертельно хворих людей. Також лікар-онколог Ян Бернхайм виступає за розвиток паліативної медицини. За його даними, приблизно 30 відсотків людей, які прагнуть дозволу на евтаназію через нестерпні психічні страждання, отримують відмову. Багато з тих же, кому такий дозвіл надали, врешті-решт відмовляється від добровільної смерті й розглядають евтаназію лише як останній резерв. "Більшість цих людей живе далі. Вони знають, що коли вже справді буде нестерпно, можуть піти з життя. Але більшість живе далі", - каже Бернхайм.

Суспільство змінюється

Критики розширення закону про евтаназію, до яких належить і Карін Брош'єр, вимагають після одинадцяти років дії відповідного закону серйозної дискусії в суспільстві. Чимало лікарів, до речі, відмовляються активно допомагати пацієнту піти з життя. "Вбивати не приносить насолоду. А це вбивство, навіть якщо йдеться про вбивство страждань і болю. Це вбиває й саме суспільство", - застерігає Брош'єр.

Експерт Інституту етики не виключає, що кількість незареєстрованих випадків евтаназії є дуже високою. Вона розмовляла зі старими людьми, які висловлюють побоювання, що не отримуватимуть належної медичної допомоги. Для лікарень евтаназія з економічної точки зору є вигіднішою, ніж багаторічний догляд за пацієнтом, каже Брош'єр. Нинішня дискусія про розширення закону про евтаназію також на дітей та людей, що страждають на хворобу Альцгеймера, є порушенням нових меж.

Після низки дискусій бельгійський парламент за кілька місяців планує ухвалити рішення стосовно реформування закону про евтаназію. Як свідчать соціологічні опитування, три чверті бельгійців погоджуються з ліберальнішими правилами щодо евтаназії.