"Я гомосексуал - і це добре!", - ця фраза, як мінімум у Німеччині, вже настільки ж добре відома, як слова колишнього президента США Джона Ф. Кеннеді "Я - берлінець". Камінг-аут, тобто публічне визнання своєї гомосексуальності зробило Клауса Воверайта у 2001 році знаменитістю. Невдовзі після цього він ще й обійняв посаду мера свого рідного міста. Чи є це доказом відкритості, толерантності Берліна, у якому кожен по-своєму може стати щасливим? Ймовірно.

У всякому разі гомосексуали на таких високих посадах як мер Берліна, а пізніше і міністр закордонних справ Німеччини, ознаменували віху на шляху до гомосексуальної емансипації німецького суспільства. Ця дорога видалася набагато довшою й складнішою, ніж гадалося. Почалася вона ще у 19 сторіччі. У Німецькому історичному музеї та Музеї гомосексуальності у Берліні зараз проходить виставка під назвою "Нomosexualität_en". Міністерка культури Моніка Ґрюттерс назвала її запрошенням у "свободу, любов та життя за берлінською традицією". Це перша масштабна виставка у Німеччині, яка присвячена громадському рухові за права ЛГБТ-спільноти. Тим часом німці саме палко дискутують про гей-шлюби, які у Німеччині, на відміну, наприклад, від католицької Ірландії, досі заборонені.

"Стаття 175" - з 1872 до 1994 року

Історія гомосексуальності у Німеччині починається ще з кайзерських часів, а саме з ухваленням "статті 175", які передбачала покарання за сексуальні дії між особами чоловічої статті. "Закон проти содомії" бере свій початок з пруського законодавства. З 1872 до 1994 року він діяв у різних варіаціях в Німеччині. Як не дивно, "власне криміналізація привела до появи опору", - розповідає кураторка виставки Бірґіт Босольд. Утворився свого роду громадський рух берлінців, які відкрито заявили про свою гомосексуальність та висловили протест проти цього закону. Німецькі психіатри намагалися довести, що гомосексуальність - не збочення, а вроджена риса. Сексопатолог Маґнус Гіршфельд вважається піонером у боротьбі за права гомосексуалів. У 1897 році він заснував "Науково-гуманітарний комітет Берліна", з яким він боровся проти дискримінаційних законів кайзерської Німеччини.

"Теплі брати"

Про це розповідає й нещодавно опублікована книга Роберта Бічі "Інший Берлін". Навіть слово "schwul", яке німецькою означає "гей" ,з'явилося у Берліні. Він стверджує, що термін походить від "schwül", тобто "теплий". Раніше у Німеччині "теплими братами" називали чоловіків-гомосексуалів. Спершу, геїв у такий спосіб принизливо називали поліцейські. Пізніше цей термін увкоренився і серед представників меншини.

Саме поняття гомосексуальність - також німецький "винахід". Воно вперше з'явилося у памфлеті проти пруського "закону проти содомії". Це один з центральних документів, які можна побачити на виставці у Німецькому історичному музеї. Адже термін латинського і грецького походження утвердився в мові та означає еротичну любов між представниками однієї статті. Причому не лише у німецькій, але й в англійській, французькій, італійській та інших мовах цей термін використовують донині.

Після того, як на початку 20 сторіччя сексуальний скандал спалахнув навіть при дворі кайзера Вільгельма ІІ, під час якого виявилося, що деякі радники та друзі кайзера були гомо- або бісексуалами, Берлін став остаточно вважатися центром геїв. Німецьку столицю 20-х та 30-х років можна назвати легендарною. Попри "статтю 175" у Берліні зародилася ЛГБТ-спільнота - з численними барами, клубами, театрами та друкованими виданнями. У цьому просторі геї мали можливість спілкуватися та знайомитися. Багато митців Веймарської республіки у той час вже не цуралися своєї орієнтації. "Берлін того часу однозначно був одним з найліберальніших міст", - стверджує Бірґіт Бозольд з Музею гомосексуальності.

Руйнація ліберальної культури: рожевий кут

Нацисти поклали цій культурі толерантності жорстокий кінець. Закони стали суворішими, гомосексуалів нерідко арештовували та відправляли в концентраційні табори. Загалом 50 тисяч осіб засудили за "статтею 175". На виставці в історичному музеї є зала, яка пофарбована у рожевий колір - так як "рожевий трикутник", яким націонал-соціалісти маркували чоловіків з нетрадиційною сексуальною орієнтацією в концентраційних таборах. Так виглядає меморіальна кімната пам'яті чоловіків та жінок, яких переслідували нацисти через їхню сексуальну орієнтацію.

"Зала намагається звернути увагу на те, що не лише переслідування нацистів було страшним злочином, але й ігонорування факту цих переслідувань після війни". Ще в 50-х та 60-х роках на гомосексуалів доносили сусіди, після чого їх арештовували. Лише 70-ті роки привели до змін. Це показує, передусім, частина подвійної виставки у Музеї гомосексуалів, у якій представлені роботи таких відомих митців, як Енді Ворхол і Луіза Буржуа.

Поруч з міжнародними художниками такі берлінці, як режисерка Роза фон Праунгайм, які перетворили Берлін на центр життя ЛГБТ-спільноти. Таким місто залишилось й досі. "Берлін - особливе місце. Розмаїття гей-культури, яка тут є, деінде у світі ще потрібно добряче пошукати", - каже Бірґіт Бозольд.

Шлюб для всіх?

І все ж таки: Берлін, може, й відомий своєю репутацією унікальної субкультури. "Ненька гомосексуальної революції", - каже Бірґіт Бозольд, "кульгає за нами". Славнозвісну "статтю 175" у Німеччині скасували лише в 1994 році. НДР, до речі, у цьому контексті просунулась швидше та пом’якшила цей закон у 1968 році, а у 1988 скасувала зовсім.

З 2001 року існує закон про зареєстроване партнерство. "Гей-шлюб", який дозволяв би, у тому числі, всиновлювати дітей, поки що не узаконений. "Я вважаю, що це питання часу - максимум п’яти років. Це станеться", - впевнена Бірґіт Бозольд.