Силою приєднавши Крим, Росія розпочала процес самоізоляції, який частково прискорили й санкції Заходу. Іван Крастев, голова софійського Центру ліберальних стратегій, який досліджує демократичні процеси у Східній Європі, розповів в інтерв’ю DW про особливості російського ізоляціонізму та оцінив ефективність і вплив санкцій на політичні еліти РФ.

DW: З якими почуттями ви приїжджаєте зараз до Росії? Як до країни-агресора?

Іван Крастев: Це складне питання. Дійсно, Росія дуже змінилася, відколи я її відвідав востаннє рік тому. Без певних зусиль годі зрозуміти, чому тут такий ажіотаж щодо України, і чому питання про приналежність Криму має таку вагу. Звісно, росіяни наводять багато аргументів про історичний зв'язок Криму та Росії. Але для українців та всього світу ця подія постала у геть іншому світлі: уперше після закінчення холодної війни одна держава приєднала до себе частину іншої.

Такий крок з боку Росії став несподіваним для Європи?

Певна річ! У кожної країни в Європі є свій "Крим", та нікому навіть на думку не спадає взятися за переділ територій. Ми вважали, що економічні зв’язки, які склалися в Європі, унеможливили війни. А проте, виявилось, що раптовій зміні усієї обстановки ніщо не завадить - і як відповісти на це, не знаєш.

Що, на ваш погляд, зараз відбувається в Росії? Як ви охарактеризували б політичну реальність сьогодення?

Якщо назвати російську політику одним словом, то це - ізоляціонізм. Однак особливий - не геополітичний, а культурний та психологічний. У цьому полягає його відмінність від радянського. Тоді СРСР спорудив Берлінський мур, коли вирішив відмежуватись. А зараз росіяни створили таку ситуацію, коли стіну навколо них хочуть побудувати інші. Отакий новий ізоляціонізм показує, що погляд на події 1989-1991 років у Росії дуже змінився. Більшість росіян тепер упевнена, що розпад СРСР не був історично неминучим. Вони гадають, що то був просто прорахунок керівництва. Якби при владі був Путін, а не Горбачов, то усе було б по-іншому, наприклад, як у Китаї. Так вони вважають.

Частково на сьогоднішню ситуацію вплинули протести 2011-2012 років. Для еліт вони були великим шоком. Без тих протестів не було б ні активного згуртування суспільства довкола кримського питання, ні пошуку ворогів всередині країни і за кордоном.

До чого, на вашу думку, може призвести санкційне протистояння Росії та Заходу?

Санкції мають, перш за все, символічне значення. Ясна річ, Захід не може вести військові дії проти ядерної держави. Він увів санкції, бо хоче показати, що дії Росії для нього неприйнятні. Санкції носять символічний характер ще й тому, що головну роль зараз відіграватимуть ціни на нафту, а не обмеження як такі.

Однак санкції приносять і свій результат, в основному, негативний. Причому, зазнають втрат через них всі, не тільки Росія, адже постраждає та частина російської економіки, яка найбільш інтегрована в європейську, - фінансовий і банківський сектори.

Здається, що санкції Заходу ще більше згуртували російську верхівку ...

Абсолютно вірно, вони не виконують своєї ролі щодо роз'єднання еліт. У Росії здогадуються про цю роль, і кожен російський чиновник стверджує, що санкції не завдають ніякої шкоди. Для Росії зараз важливо показати, що розколу всередині еліт немає. У результаті рівень критичного обговорення в російському керівництві дорівнює нулю, тому що будь-яка незгода з оцінкою санкцій виглядатиме як зрада. Таким чином, санкції, принаймні на першому етапі, мобілізують, а не роз'єднують еліти.

Крім того, ті, хто опинився в санкційних списках, починають використовувати своє нове положення для тиску на державу з метою вибивання нових кризових субсидій. У підсумку урізаються соціальні програми, в результаті чого страждають прості люди, а не ті, хто потрапив під санкції.