Токіо, Роттердам, Ліверпуль, Гельсінкі, Лондон, Гамбург… Цивільна інфраструктура за межами зони бойових дій ставала ціллю авіаударів і раніше. Але саме під час Другої світової війни стратегічні бомбардування міст набули небаченого до того розмаху. Масовані удари з повітря завдавали не лише з метою зруйнувати військову індустрію противника і арсенали в межах міста. Бомбардування були також спробою деморалізувати цивільне населення і зламати його волю до спротиву. За три місяці до завершення Другої світової на черзі став Дрезден, який до того майже ніколи не ставав ціллю авіаударів.

Дрезден: чотири повітряні атаки та вогневий смерч

13 лютого 1945 року о 21:45 сигнал повітряної тривоги сповістив Дрезден про наближення смертельної загрози. Нові атаки виконували Королівські військово-повітряні сили Великобританії. Бомбардувальники пролітали повз позначену літаками наведення точку над стадіоном, розходилися віялом заданими траєкторіями і з заданими інтервалами часу скидали на місто бомби. Спочатку фугаси, які руйнували дахи, оголюючи дерев'яні конструкції будівель. Потім запалювальні бомби. І знову фугаси. Через 15 хвилин атака з повітря завершилася. Місто палало. І це був лише початок. Через три години у небі знову з'явилися британські бомбардувальники. Історичний центр Дрездена з його щільною житловою забудовою і відомою бароковою архітектурою поглинув вогневий смерч.

"Особливо віроломною" вважає другу атаку Королівських ВПС німецький військовий історик Рольф-Дітер Мюллер (Rolf-Dieter Müller). Він очолював комісію, скликану в 2004 році за ініціативою міської влади Дрездена з метою провести наукове дослідження бомбардувань міста. "На момент другої атаки пожежники і жителі вже намагалися гасити будинки, які палали. І тут їх несподівано наздоганяє новий удар з повітря", - пояснює історик тижневику Focus.

Детонація бомб, руйнація будівель і полум'я килимової пожежі з температурами до 1000 градусів не залишали шансів на порятунок. Люди згорали живцем на вулицях, задихалися в підвалах і підземних тунелях, які ведуть від одного будинку до іншого для переходу з палаючої будівлі у безпечне місце. У ніч із 13 на 14 лютого горіли всі будинки. Підземні коридори, задумані як порятунок від пожежі, для багатьох тисяч стали смертельною пасткою.

14 і 15 лютого Дрезден уже в денний час бомбили літаки ВПС США. Удари припадали передусім на промислові цілі та транспортні об'єкти. Але бомби падали і на решту житлових кварталів у межах міста.

Загалом під час чотирьох лютневих авіаударів по Дрездену, в яких були задіяні близько 1300 британських та американських літаків, на місто були скинуті бомби загальною масою 4000 тонн. Внаслідок бомбардувань у місті, згідно зі звітом поліції Дрездена, написаним незадовго після авіаударів, загинули 25 тисяч людей і згоріли 12 тисяч будівель. У документах американських ВПС ідеться про те, що 80 відсотків міських будівель зазнали руйнувань різного ступеню і 50 відсотків житлових будинків були знищені чи серйозно пошкоджені.

Символічний Дрезден

За масштабами руйнувань і кількістю жертв Дрезден зовсім не лідер серед міст, які стали ціллю стратегічних бомбардувань під час Другої світової війни. У Токіо за один день бомбувань американської авіації загинули 100 тисяч людей. Кельн союзники бомбардували 262 рази. Південнонімецький Пфорцгайм лише за 22 хвилини втратив одну п'яту свого населення та 98 відсотків міської інфраструктури. Але саме Дрезден асоціюється у колективній свідомості - і не лише німців - зі стражданнями цивільного населення під час війни. Саме Дрезден наводять як приклад, коли про німців говорять не як про злочинців, а як про жертв.

"Дрезден нині у всьому світі сприймається як символ руйнівної сили сучасної повітряної війни, аналогічно до Хіросіми (на яку США скинули атомну бомбу. - Ред.)", - зазначає у Focus Ґорх Пікен (Gorch Pieken), провідний науковий співробітник Військово-історичного музею Бундесверу в Дрездені. Чому це так? Тут відіграли роль кілька факторів, щодо яких сперечалися і надалі сперечаються історики, політики, публіцисти та демагоги усіх мастей: кількість жертв, доцільність бомбардувань та їх виправданість.

Маніпуляція даними про жертв бомбардувань

Усе почалося із нацистської пропаганди. Відразу після початку авіаударів по Дрездену у відомстві міністра пропаганди "третього рейху" Йозефа Ґеббельса (Joseph Goebbels) до числа жертв бомбардувань приписали нулик. Так зародилася легенда про сотні тисяч загиблих, яка дозволила майбутнім правим і лівим демагогам порівнювати Дрезден із Освенцімом і Хіросімою. Крім того, у пропаганді нацистів Дрезден був представлений як "невинне місто культури", "Флоренція на Ельбі", яке союзники зруйнували попри вже майже отриману перемогу у війні. Ґеббельс особисто увів у вжиток термін "англо-американські повітряні гангстери".

Пізніше риторику нацистів чи не дослівно повторювала комуністична пропаганда для мобілізації мас проти "західних імперіалістів". Британський заперечувач Голокосту Девід Ірвінг, своєю чергою, популяризував цифру в 135 тисяч загиблих. Інші оцінки доходили навіть до 500 тисяч. Крапку в цьому міфотворенні поставила лише 2010 року комісія з 13 німецьких істориків, яка працювала на замовлення міста Дрездена. Комісія перевірила всі наявні документи і факти, які можуть пролити світло на кількість загиблих у Дрездені, і дійшла висновку: максимум 25 тисяч людей. Це та сама цифра, яка стояла в поліцейському звіті, яку передали з Дрездена до Берліна одразу ж після авіаударів.

Стилізація Дрездена під "невинне місто культури"

Британський історик Фредерік Тейлор відзначає в інтерв'ю Der Spiegel: "Руйнування Дрездена має епічно трагічний характер. Це було дивовижно красиве місто, символ барокового гуманізму та всього того найкращого, що було в Німеччині. Але в ньому було також усе найгірше з Німеччини нацистського періоду. У цьому сенсі це абсолютно взірцева трагедія, яка демонструє жахи війни ХХ століття та символ руйнування".

Насправді навряд чи можна говорити про "невинність" Дрездена часів "третього рейху". Окрім того, що він був одним із головних бастіонів правлячої тоді НСДАП, місто було ще й одним із ключових перевалочних пунктів у Німеччині, через який рухалися ешелони з солдатами і технікою. Дрезден був також одним із провідних військово-промислових центрів та гарнізонним містом. Німецький історик Моріц Гоффманн (Moritz Hoffmann) у зв'язку з цим нагадує: "Дрезден був важливим військовим пунктом із важливими адміністративними структурами. У місті були розміщені, про що часто забувають, 12 тисяч військовослужбовців".

У переліку німецьких міст, які британське військове командування планувало зруйнувати, Дрезден був на 22-му місці зі 140. Англійці не бомбили місто раніше через його важкодоступність для літаків, як і інші східнонімецькі міста. Нацисти також від самого початку війни розуміли привабливість Дрездена як військової цілі і його вразливість. Проте, підкреслює історик Ґорх Пікен, "багато жителів Дрездена вважало, що з кожним новим днем ​​війни вони були ближче до миру, ніж до бойових дій. Насправді все було навпаки".

Страх союзників перед "німецьким Сталінградом"

Чи можна говорити про стратегічну необхідність бомбардування Дрездена на початку 1945 року, коли результат війни був уже вирішений? На думку Моріца Гоффманна, історики сьогодні мають всі підстави стверджувати, що гітлерівська Німеччина програла війну вже за три роки до Дрездена, коли німецький наступ зупинився під Москвою. Але на початку 1945 року союзники не могли знати, яку ще "диво-зброю" можуть народити на світ нацисти. Чутки про "вундерфаффе", як зазначає Моріц Гоффманн, були гучними словами для підтримки морального духу німців, але до них прислухалися і за кордоном. Крім того, нагадує історик у Der Spiegel, за чотири тижні до бомбардувань Дрездена німці почали наступ в Арденнах, якого ніхто не очікував: "Якби союзники дійсно знали, що Німеччина не має шансів, тоді вони могли б скласти зброю і просто чекати".

А тоді ситуація виглядала дещо інакше. Вермахт на початку 1945 року відвоював собі перепочинок і був у змозі відправити підкріплення на Східний фронт, що могло б затягнути війну ще на багато місяців. А союзникам зовсім не потрібен був "німецький Сталінград". Тому рішення бомбити Дрезден було також продиктоване бажанням допомогти Червоній армії. Черчилль і Сталін обмінювалися і раніше інформацією про бомбардування німецьких міст. На Ялтинській конференції за участю лідерів трьох країн антигітлерівської коаліції - СРСР, США і Великобританії - Дрезден був названий британцями як можлива ціль майбутнього авіаудару. І він цілком виправдав себе, вважає німецький військовий історик Рольф-Дітер Мюллер. Не тільки тому, що був паралізований важливий транспортний і адміністративний центр. Так само виправдала себе і стратегія на придушення морального духу, яку англійці називали "moral bombing". Після Дрездена, за словами Рольфа-Дітера Мюллера, німецькі міста вже не чинили опору союзницьким військам, які просувалися.

Трагічна, але не унікальна доля Дрездена

Дрезден був не першим містом, яке стало мішенню руйнівних бомбардувань під час Другої світової війни, і не останнім. Бомбардування Дрездена було трагедією. Але не винятковою. А однією з багатьох. "Зрозуміло, авіація союзників не вчинила там подвигу. Але це був, як жахливо це не звучить, нормальний воєнний акт - наскільки взагалі можна говорити про нормальність у контексті цієї жахливої війни", - резюмує німецький історик Моріц Гоффманн. Цю думку поділяє сьогодні багато істориків.

Чи можна вважати бомбардування Дрездена "воєнним злочином"? Куратор Військово-історичного музею Бундесверу в Дрездені Єнс Венер (Jens Wehner) в інтерв'ю інформаційному агентству dpa, зокрема, каже: "Дрезден треба розглядати в контексті всієї війни. Якщо Дрезден був воєнним злочином, тоді воєнним злочином були і багато інших повітряних бомбардувань Другої світової війни - як з боку німців, так і союзників".

Унікальність Дрездена полягає в тому, що його жителі дійсно вірили, що їх врятує культура, і що трагедію Дрездена згодом не використовували у своїх цілях хіба ліниві. Це робили і нацисти, і комуністи, і нинішні ліві й праві радикали. "Поводження з бомбардуваннями Дрездена слугує особливо наочним прикладом того, наскільки складним донині залишається переосмислення німецького минулого", - вказує у виданні Focus соціолог з університету Зігена Йоганнес Кісc (Johannes Kiess).