З військової точки зору протистояння у Сирії видається цілком зрозумілим: сили, прихильні до президента Башара Ассада, намагаються розчавити повстанців, які, у свою чергу, відчайдушно борються проти сил Ассада.

Але з ідеологічної точки зору ситуація набагато більш заплутана. Хоча опозиційні сили й єднає ненависть до Ассада та його керівного апарату, їхні політичні й релігійні позиції різняться. Чимало з тих, хто воює у лавах опозиції, прибули до Сирії протягом останніх місяців.

Серед них молоді вояки з Лівії, про яких цього тижня писала впливова арабськомовна газета з Лондона "Аль-Кудс аль-Арабі". За спостереженнями газетярів, дві найбільші течії Ісламу - сунітська та шиїтська - зійшлися у Сирії на полі бою, аби позмагатися за домінування у регіоні. Повстанці впевнені, що шиїти прагнуть повністю підкорити собі регіон. Іран, з яким Ассад підтримує братні зв’язки, є шиїтською країною. Та й у сусідньому Лівані шиїти за останні кілька десятиліть значно посилили свій вплив. Тому чимало з вояків-сунітів кажуть, що прибули до Сирії, аби не допустити поглинання країни представниками цієї течії.

Релігійні мотиви

Саме релігійні переконання мотивують чималу частину з прибулих на допомогу повстанців до боротьби, каже експерт з питань Ісламу Томас Пірре. Є й політична складова, але вона відіграє другу роль, вважає він. А ще серед них є й "професійні джихадісти", хоча, за оцінками експерта, їх небагато.

Водночас скласти чіткий портрет повстанця, який воює у Сирії, надзвичайно важко, додає експерт берлінського Інституту міжнародних справ та справ безпеки Ґідо Штайнберг. "Поза сумнівом, релігійні мотиви там відіграють чимало роль, але для когось це Ісламізм, для інших Салафізм, а для когось ще - джихадізм", - зазначає він.

Сила екстремізму

Але, за словами Пірре, є й ще одна причина для такого показового релігійного забарвлення. А саме те, що Саудівська Аравія - заможна сунітська країна - не дуже перейнялася проблемами повстанців. Саудівці не надали їм очікуваної грошової допомоги чи озброєнь, тому повстанці почали шукати джерела підтримки деінде ще. "Вони звернулися до приватних спонсорів з Перської затоки, до інших країн, де є багаті люди, які свого часу вже підтримували джихадістів у Чечні, Афганістані чи Іраку", - каже Пірре.

Але гроші просто так не дають, адже спонсори вимагають взамін повною відданості ідеям Ісламу, а ще краще - Салафізму. Тому повстанці іноді показують себе більш відданими релігії, ніж вони є насправді. У певному сенсі це таке створення іміджу, орієнтоване на залучення спонсорських коштів.

Сирійські фундаменталісти

Але загалом кількість іноземців серед повстанського руху відносно невелика, погоджуються Пірре та Штайнберг. У самій Сирії вдосталь власних фундаменталістів. "Якщо подивитися на те, хто з іноземців їздив до Іраку й воював там після повалення режиму Саддама Хусейна, то виявиться, що на першому місці були сирійці, а другими - саудівці", - сказав Штайберг в інтерв’ю DW, додавши, що у самій Сирії існує сильне підпілля джихадістів.

Але кількість релігійно мотивованих бійців, вочевидь, лише зростатиме з продовженням громадянської війни. Брутальність режиму Ассада, який належить до невеликої групи алавітів, може призвести до переслідувань цієї громади.

Відчай Вільної сирійської армії

Зростання релігійного забарвлення конфлікту шкодить інтересам Вільної сирійської армії, каже Штайнберг, адже це відштовхує західні країни, які симпатизують повстанню.

Й хоча лідери сирійської опозиції дистанціювалися від релігійних гасел, вплив радикалів на боротьбу у Сирії не варто недооцінювати, каже Штайнберг.

З іншого боку, опозиція у Сирії самотужки не може сподіватися на повалення режиму й потребує вояків-ісламістів. Хоча вони й не дуже раді такому тандему, але без них опозиція безсила.