Професор Нотінгемського університету Адам Свейн досліджує ситуацію в Донбасі впродовж уже багатьох років. Нещодавно він опублікував свою нову книгу “Реконструкція пострадянського індустріального регіону. Донбас у перехідному періоді”. У розмові з Deutsche Welle британський науковець розмірковує про перспективи вуглевидобування в Україні.

Deutsche Welle: Пане Свейн, наприкінці 90-х Світовий банк намагався запровадити велику програму зі стимулювання реструктуризації в Донбасі: зачинити збиткові шахти, запровадити ринкові відносини. Чому цього не вдалося зробити?

Адам Свейн: Все це не так легко. В програмі Світового банку були й прорахунки, але деякі шахти й справді потрібно було зачинити. Водночас, Світовий банк, напевне, зачинив би і такі шахти, які не потрібно було б закривати, якби було додаткове інвестування. Але українська політична еліта та групи впливу в Донбасі наприкінці 1990-х - початку 2000-х, коли Янукович став прем’єр-міністром, дуже розчарували Світовий банк і ця програма з реструктуризації зійшла нанівець.

- А чи потрібний Донбасу взагалі процес реструктуризації?

- Результати досліджень, що я проводив, говорять загалом про позитивний вплив реструктуризації на регіон Донбасу. Існує дві точки зору на цю проблему. Відповідно до першої, регіоном нині керують клани, мафія і те, що вони роблять, - це свого роду шахрайство з ринковою економікою - фіксовані ціни, занизькі ціни на вугілля. Інша точка зору, якої дотримуюся і я, - там діє налагоджена та витончена схема співробітництва різних груп впливу, компаній, які здійснюють реорганізацію. Відбувається перегрупування різних частин регіональної економіки. Внаслідок цього їм вдалося зробити так, щоб отримувати прибутки, й ці прибутки реінвестували у виробництво. Таким чином відбувається модернізація.

- Але ж ці групи впливу, про які ви говорите, багато хто вважає мафією?

- Ну, мені здається, що вживати слово “мафія” - доволі упереджено. Одна людина назве це мафією, інша - дуже складною бізнес-схемою (сміється). На Донбасі та в Донецьку - це свого роду складна система, яка включає в себе групу так званих “червоних директорів”, потім там є колишні лідери комсомолу та великі посередники, які частково діють в тіньовому секторі. Всі вони навчилися працювати разом. Всередині 1990-х вони вбивали одне одного, а відтоді як Янукович почав керувати областю, вони навчилися працювати разом.

- У Німеччині планують закрити всі вугільні шахти до 2018-го року. Чи можна порівняти ситуацію Німеччини та України - чи це зовсім різні світи?

- Я думаю, насправді, ситуація дуже відрізняється. Коли Світовий банк розробляв стратегію для Донбасу, вони намагалися використовувати британську модель. Але й ситуація у Великобританії дуже відрізнялася від української. У вуглевидобування в Україні є майбутнє, якщо знайти ринки збуту. Але вугільна промисловість не залишиться такою, якою є сьогодні. На мою думку, цей сектор зменшиться і, ймовірно, повністю перейде в приватні руки. Адже нині оснащення шахт, які перебувають у державній власності, дуже застаріло, якщо не сказати зовсім зносилося, оскільки керівництво держави не забезпечує достатнього інвестування. Звичайно, необхідно розробити послідовну політику для вуглевидобування, щоб вона була в майбутньому безпечною, сучасною та економічно вигідною.

- А як, на вашу думку, має виглядати така стратегія і як від неї можуть виграти пересічні мешканці? Адже не секрет, що нині кількість безробітних на Донбасі є високою?

- Закриття нерентабельних шахт мало руйнівний ефект для місцевих громад, оскільки вони повністю залежать від робочих місць на шахтах. Від цього залежать надходження в місцевий бюджет і фінансування соціальної сфери. Досвід розвитку колишніх вугільних регіонів Західної Європи свідчить про те, що запровадження послідовної державної програми з індустріальної конверсії - це найкращий і найуспішніший вихід. Але він потребує значних капіталовкладень впродовж багатьох років. Державі нині дешевше «коригувати» офіційну статистику безробіття шахтарів, пропонуючи їм перевчатися на інші професії. Але все це матиме дуже незначний ефект, навіть після того, як зміниться багато поколінь.