Офіційно Ахмада у Сербії звати Зіяд, йому на чотири роки більше, ніж насправді, і народився він 1 січня. Так зазначено у виданому 17-річному іракцю сербською владою документі, який дає йому право пересуватися країною впродовж трьох днів. Коли біженці не мають при собі документів, які посвідчують особу, то поліцейські на око визначають їх вік та ставлять днем народження перше число року. "Вони все хибно написали", - жаліється Ахмад, і на якусь мить здається, що у нього нема більшої проблеми за поверхневе ставлення місцевих служб. Утім, така проблема в нього однозначно є - це угруповання "Ісламська держава", активне в рідній країні Ахмада. "Кого вони спіймають, вони убивають. Тому ми хочемо в Німеччину. Там можна жити без такого напруження", - переконаний хлопець.

Халяльна їжа та додаткові автобусні рейси

Белград є проміжною зупинкою на балканському шляху біженців до Євросоюзу. Це єдине велике місто на цьому шляху, де біженці - переважно з Близького Сходу - масово роблять зупинку. Тут вони перепочівають і дістають квиток на автобус чи потяг до Суботиці, місті на кордоні з Угорщиною. Ось чому обидва парки поряд з головним вокзалом Белграда виглядають незвично: повсюди намети та спальні мішки, на мотузках між деревами висять речі, випрані у фонтанах.

Ахмад також ночує під відкритим небом: "Шлях з Іраку сюди був довгим. Все моє тіло сильно болить". Зі своїми друзями він прибув сюди не через Македонію, як це є у випадку з більшістю біженців, а територією Болгарії. Цією альтернативною ділянкою користуються близько десяти відсотків біженців, які потрапляють до Сербії. "Але в Болгарії ситуація просто жалива. Там поліцейські побили нас і відібрали всі мої гроші", - розповідає Ахмад.

Таких історій Ана Тріфунович протягом останніх тижнів почула багато. Парк у центрі Белграда нині - це робоче місце молодої юристки, яка надає прибулим правову допомогу. Теоретично біженці можуть подавати тут, в тому числі, й скарги і про інциденти на території Болгарії. "Проте жоден з них, фактично, не хоче нічого розпочинати. Вони хочуть лише далі", - розповідає DW Тріфунович. Вона роздає брошури арабською та фарсі, а також пояснює біженцям їх права. "Крім того, ми приводимо їх до поліцейського відділку, де їм видають проїзні документи. З ними вони також можуть переночувати у хостелі", - уточнює юристка.

Насправді ж хостели навколо автовокзалу Белграда переповнені. Вони пропонують ночівлю передусім тим сім'ям, які можуть собі це дозволити, - за ціною від десяти до 15 євро за ніч. Інші також користаються нагодою отримати зиск від нової клієнтури. Навпроти парку один з ресторанів швидкого харчування манить халяльною їжею, тобто приготованою за вимогами ісламського вчення. Втім, ціни тут не надто орієнтовані на споживачів: деякі порції коштують приблизно п'ять євро, що за сербськими мірками - дуже багато. Крім того, це вигідний час для автобусних перевізників - вони пустили додаткові рейси на північ країни. Квитки розходяться неймовірно швидко.

Допомога у хіпстерському клубі

Мегді також намагається добути квиток. Він приїхав не з регіону, де йде війна, а з Ірану. 25-річний чоловік говорить, що його атеїстичний світогляд створював йому труднощі у цій шиїтській країні. "Я ще не маю жодного уявлення, куди я хочу потрапити. Врятувати своє життя - це найважливіше", - уточнює він. Спершу Мегді бажає опинитися якнайшвидше в Суботиці. Він десь почув, що Угорщина звела на кордоні паркан. І це вселяє в нього страх. "Я все одно піду - у мене нема іншого вибору", - додає молодий чоловік.

Щоправда, перед цим Мегді може дозволити собі коротку перерву у виснажливій втечі. З новими знайомими з Афганістану, які розуміють його мову, він п'є сік та їсть чіпси в імпровізованому центру допомоги неподалік від автовокзалу. Власне, це територія одного хіпстерського клубу, але замість концертів на літній сцені розкладено одяг, взуття, харчі та напої для біженців. Щохвилини приходять белградці, приносячи речі для пожертви. "Ми спершу їх сортуємо, а потім роздаємо біженцям. Щоденно приходять і лікарі", - говорить волонтер Стефан Павловіч.

Мешканці сербської столиці доволі добре сприймають неочікуваних гостей. Обидва зайнятих парки навколо шумного автовокзалу та деякі парковки і так не належали до улюблених місць, за винятком тих небагатьох, хто вночі в одному з парків знімав повій. Перехожі, яких зустрів кореспондент DW, співчувають біженцям. "Я бачу цих людей та дітей і хочу плакати. Великі проблеми змусили їх до втечі", - ділиться одна жінка. Як і всі у Белграді, вона надто добре знайома з напливом біженців - орієнтовно 600 тисяч сербів втекли протягом війни у 1990-х роках з Хорватії, Боснії та Косова. "Я сама ніколи не була біженкою, але це має бути жахливо. Людина більше не почувається людиною. А люди ж усі рівні - неважливо, освічені чи ні, байдуже, звідки вони походять", - наголошує жінка.

В очікуванні зими

Близько 100 тисяч мігрантів перетнули країну вже цього року - і це лише офіційні дані. Звичні процедури їх прийому вже давно припинили функціонувати, адже п'ять існуючих притулків для біженців розраховані лише на приблизно тисячу людей. Утім, прем'єр-міністр Сербії Александар Вучіч запевнив, що його держава не зводитиме муру на кордоні з Македонією чи Болгарією. Угорський паркан на кордоні з Сербією він коментує з гіркотою: "Не вистачало лише пустити ним струм, тоді би вони зробили все правильно". Натомість, глава уряду оголосив швидку побудову табору для двох тисяч людей неподалік Белграда. Він має бути готовим вже восени.

Взимку ніхто не повинен спати на вулиці - так запевняють в офіційному Белграді, адже в серці Балкан можуть бути морози. Вже цими днями регулярно йдуть зливи та грози. Тоді миттєво зникають намети з парків біля вокзалу, і люди юрмляться під покрівельними звисами. Найближчими днями, прогнозують метеорологи, знову дощитиме.