Поїздка до Бучі з Києва через наслідки масштабних бойових дій та руйнування дорожньої інфраструктури тепер займає близько двох годин. До повномасштабного російського вторгнення дістатися до цього міста зі столиці можна було на автівці за 15-20 хвилин.

На Житомирській трасі та ділянці дороги від Стоянки до самої Бучі стоїть велика кількість спалених та розстріляних автівок, на деяких з них видно напис "Діти". Також на узбіччях дороги - декілька колон розбитої бронетехніки, в окремих танків - відбиті башти.

Раніше передмістя Києва, особливо північно-західні околиці, мало чим відрізнялися від столиці. Зокрема, Буча завжди була затишною та комфортною для життя. До війни чимало киян відправляли туди своїх дітей влітку на відпочинок у дитячі табори. Нині все інакше. Ще перед поїздкою журналістів до Бучі правоохоронці поширили інформацію, що в підвалі одного з дитячих санаторіїв виявили тіла п’ятьох убитих беззбройних чоловіків із зв'язаними руками. Зараз після масштабних бомбардувань, запеклих боїв і більше місяця російської окупації окремі вулиці Бучі зруйновані вщент.

Читайте також: Мер Бучі: "Кількість виявлених тіл зростає з кожним днем"

Тіла людей на згарищі

Групу журналістів, в тому числі і кореспондента DW, привезли мікроавтобусами на одне із місць вбивства цивільних. Тіла шістьох людей, яких, ймовірно, намагалися спалити, лежать у дворі одного з будинків. Обвуглені тіла жертв важко ідентифікувати. Очільник поліції Київщини Андрій Нєбитов, який супроводжує журналістів, пояснює, що слідчі виявили тут чотири жіночих тіла і два чоловічих.

"Не виключено, що серед  загиблих є дитина, адже одне з тіл має невеликі розміри. На одному із жіночих трупів ми виявили кульове поранення", - пояснює він під час брифінгу на відстані кількох метрів від тіл загиблих. У подальшому, як відзначає Нєбитов, точну причину смерті цих загиблих визначать фахівці. "Втім, враховуючи те, що поряд немає руйнувань від артилерії, можна припустити, що ці люди були місцевими жителями, їх розстріляли, а далі намагались знищити тіла вогнем", - додає він. Після брифінгу тіла складають у чорні пакети та переносять до автівки для проведення судмедекспертизи.

Глава МВС України Денис Монастирський, який теж супроводжує журналістів у цій поїздці, розповідає, що у Бучі ще відбувається "відпрацювання території і збирання трупів у місті". Міністр додає, що за свідченнями поліції, рятувальників і місцевих жителів, "ще десятки тіл перебувають в квартирах після вибухів, десятки тіл знаходяться в лісах, в які ще немає доступу, оскільки там територія ще не перевірена на наявність вибухонебезпечних предметів". "Межа людяності однозначно перетнута. Тут не можна казати, що це робили люди, які мають якесь поняття про культуру, про гуманність. Це абсолютно не має нічого спільного з цим", - заявив Монастирський.

Тисячі вибухонебезпечних предметів

За його словами, кожен день у цій місцевості "знаходять тисячі вибухонебезпечних предметів", серед яких - снаряди, залишки вибухівки, міни-пастки. Зокрема, як каже міністр, "міни-розтяжки чи гранати російські військові лишали у будинках, особливо, якщо в них виявляли фотографії українських військових, українську символіку". За даними міжнародних інституцій, за умовними стандартами, - "один день активних бойових дій означає місяць розмінування", пояснює Монастирський.

Місцеві жителі можуть повертатися до міста лише після завершення розмінування території, додає він. Журналістів, яких привезли до Бучі, також попереджають про небезпеку мін. Коли кореспондент DW спробував увійти у двір одного зі зруйнованих будинків, то організатори поїздки наполегливо попросили негайно залишити це місце та переміщуватися тільки асфальтованими дорогами.

Ті райони Бучі, де вдалося побувати журналістам, фактично знищені обстрілами. Однак нині, після звільнення міста від російських військ, у ньому вже трохи починає відчуватися повернення до життя. 

Більше місяця в підвалі

Місцеві жителі, які стоять біля розтрощеного супермаркету у Бучі у черзі за гуманітарною допомогою, яку привозять у місто волонтери та військові, розповідають про досвід пережитого. Зокрема, мешканка Бучі Владислава разом з чоловіком Олександром та двома дітьми Євгеном і Настею, кажуть, що перебували в місті від початку масштабних боїв. "Снаряди залетіли у наш та сусідній двори, і ми відчули силу цих ударів. Вікна та двері вилітали, дах сипався. Ми зрозуміли, що це дуже велика загроза", - описує Владислава перші враження від боїв. Потім її сім'я побачила російські танки, які, як каже Владислава, "стріляли в різні боки", та почули автоматні черги.

"Потрібно було тікати, але куди? Снаряди скрізь летять, свистять. Навпроти нашого будинку є дитячий садочок. Ми туди побігли, тому що я знала, що там є підвал. Ми майже всі дні окупації були в підвалі, але він не пристосований до перебування в ньому людей. Там дуже сиро та мокро", - розповідає жінка. За її словами, сторож з дитячого садочка дозволив перемістити в підвал дитячі ліжка, щоб діти спали не на землі.

Як розповідають мешканці Бучі, вони не могли отримати жодної інформацію про те, що відбувається, - телефони не працювали, світла не було. "Ми не розуміли - зараз день чи ніч. Ви розумієте, вони стріляли весь час, весь час велись бої", - розповідає Владислава.

У школі на вулиці Вокзальній, як розповідають мешканці Бучі, російські військові облаштували собі штаб. В цій школі також було бомбосховище, в якому перебувало багато людей, в тому числі вагітні та діти.

Читайте також: Німецький правник про Бучу: слідство цікавитиметься спершу солдатами, а потім Путіним

На вулиці Вокзальній мешкає і 72-річна Лариса Савенко. Вона розповідає, що під час боїв "уся вулиця була у вогні". Там досі ще перебуває колона спаленої бронетехніки. "27 лютого були страшні бої. Спали ми в сараї. Потім літали снаряди, лунали канонади", - каже вона. За словами Лариси, росіяни постійно міняли місце дислокації, звідки вели обстріли й "руйнували все, до чого торкалися".

"Наше спасіння - сухарі"

Лариса розповідає, що під час окупації їла один раз на день, харчуючись сухарями. "Наше спасіння - сухарі", - каже вона. Свіжий хліб знову з'явився лише після звільнення Бучі. "У нас просто сльози на очі навертаються, коли ми тепер бачимо хліб. Ми позавчора навіть сфотографували те, як ми знову їмо хліб", - ділиться Лариса.

58-річна Наталя розповідає, що після того, як ще 27 лютого зникло світло, їжу доводилося готувати на вогні на вулиці. "Вдень намагались їсти суп. Їли іноді під обстрілами", - каже вона.

За словами Наталі, з будинкі, куди заходили російські військові, вони вивозили меблі, жіночі речі. "Люди все це бачили. Вони один раз до нас увійшли в кількості десяти людей. Вони перевірили усі кімнати, сарай, погріб. Вони не сказали, що шукали, але вони зазирнули всюди - в усі щілини", - розповідає вона.

Коли російські війська почали відступати з Бучі, усю ніч з 30 на 31 березня було чутно гуркіт працюючих двигунів, пригадує Наталя. "Ми не знали чого чекати. Ми в цю ніч хвилювались більше, ніж тоді, коли були обстріли. Коли вони пішли, ми спочатку не вірили. Ми повірили лише, коли побачили наших хлопців - військових та поліцію", - каже вона.

Навіть тепер, після звільнення міста від російської окупації, Наталя зізнається, що досі не може отямитися. "Зараз ми вночі прокидаємося та прислухаємося. Якщо тиша, то ми можемо дозволити собі далі заснути, - розповідає вона. - Ми живемо надією, що повернуться наша донька з онучкою. Ось вони повернуться, ми їх зустрінемо та обіймемо".