Рік тому президент Білорусі Олександр Лукашенко помилував шістьох, останніх на той момент політв'язнів. Один із них, екс-кандидат у президенти країни Микола Статкевич, після виборів 2010 року був засуджений на шість років за організацію масових заворушень у Мінську. В інтерв'ю DW Статкевич оцінив розвиток ситуації у країні після зняття санкцій Євросоюзу з білоруського керівництва, у тому числі з Олександра Лукашенка, у лютому цього року. Опозиціонер також пояснив, чому негативно сприймає політику Брюсселя щодо Мінська.

DW: Яким був для Вас минулий рік?

Микола Статкевич: Можу сказати, що для мене особисто це був гарний час, тому що я побачився з моїми близькими і зміг подорожувати. Адже понад 4,5 року з шестирічного терміну я відбував не в колонії, як інші політв'язні, а в закритій в'язниці. Із них півтора року - в одиночній камері. Нагадаю, що жодної реабілітації політв'язнів, на якій наполягав Євросоюз, досі не відбулося.

Нікого із засуджених не поновили у правах, а мені після звільнення призначили вісім років міліцейського нагляду. Я не можу брати участь у виборах як кандидат, хоча це суперечить конституції Білорусі - судимість не може бути перешкодою.

Мене звільнили на пікові президентської кампанії 2015 року, і я вирішив проводити вуличні акції, щоб привернути увагу громадян до ситуації у країні. Адже за попередні п'ять років у Мінську не відбулося жодного опозиційного мітингу. Так ось, за свою діяльність я отримав уже 11 адміністративних стягнень і штрафів на загальну суму в 5,5 тисячі євро. Це більше, ніж моя військова пенсія підполковника за два роки.

Сплачувати штрафи немає чим, судові виконавці намагалися увірватися до будинку моєї дружини, описали майно, відключили телефон, і тепер я користуюся телефоном дружини. Щомиті цей різновид нагляду можуть замінити більш жорстким. І мене можуть запроторити назад до в'язниці.

Звільнення політв'язнів було головною умовою ЄС для зняття санкцій з білоруських чиновників. Брюссель сподівався вибудувати відносини з Мінськом на засадах "спільних цінностей - поваги до прав людини, демократії та верховенства права" і закликав усунути перешкоди в роботі незалежних ЗМІ. Як змінюється ситуація у країні?

Після скасування санкцій практично нічого не змінилося. Із шести звільнених рік тому політв'язнів троє покинули країну через сильний тиски та прямі погрози. Єдина відмінність може бути в тому, що замість арештів опозиціонерам тепер присуджують величезні штрафи, а за ґрати кидають активістів, не настільки відомих на Заході, які не мають там таких широких контактів, як представники опозиційних політичних партій.

За моїми даними, зараз у в'язницях явно з політичних мотивів перебуває 16 осіб, хоча білоруський правозахисний центр "Весна" визнає наявність лише двох політв'язнів. Проблема в тому, що правозахисники надавали статус політв'язня лише представникам партійної опозиції.

Але партії давно не організовують жодних протестних акцій, центр політичної активності змістився в бік неформальних демократичних груп - саме їхні активісти стали основним об'єктом переслідувань з боку влади. Режим же ніяк не може обійтися без політв'язнів - це інструмент залякування суспільства та можливість для торгів із Заходом.

Євросоюз очікує від Мінська демократичних парламентських виборів. Олександр Лукашенко заявив, що вибори 11 вересня "пройдуть у демократичній і вільній атмосфері". Наскільки можна вірити його обіцянці?

Лукашенко вже не раз обіцяв європолітикам чесні виборчі кампанії. Так було і 2010 року. Але я вважаю, що жодних вільних та чесних виборів у Білорусі немає і не буде, а система їх імітації збережена. У виборчих комісіях представників опозиції - менше одного відсотка.

Адже навіть якщо владі знадобиться опозиціонер у парламенті, їй доведеться дати команду встановити прохідний відсоток такому кандидатові. Вбачати ж прогрес лише в тому, що вибори пройшли спокійно, а суспільство масово не протестує, Євросоюзу взагалі не варто.

Як Ви оцінюєте прогноз, що якщо під час парламентської кампанії не відбудеться масових репресій, то процес нормалізації відносин між Мінськом і Брюсселем продовжиться?

Звісно, ЄС сам обирає свою зовнішню політику. Але я вважаю її капітуляцією перед білоруським режимом. Білорусь чекають драматичні зміни, її соціально-економічна модель себе вичерпала, невдоволення населення зростає. Росія сплачує за лояльність дедалі менше, а хоче від Мінська усе більше. І торгувати суверенітетом країни, як це було раніше, у Лукашенка вже не виходить, це загрожує його особистій владі.

Тому, на мій погляд, нинішній розвиток відносин ЄС із Мінськом навряд чи дозволить Брюсселю зберегти стабільність у країні та регіоні. Він лише надасть Кремлю додаткові можливості для заміни Лукашенка ще більш покірною маріонеткою.