Правопопулісти зазнали остаточної поразки на президентських виборах в Австрії. Багаторічний лідер партії Зелених Александер Ван дер Беллен, за попереднім підрахунком бюлетенів, отримав 51,7 відсотка голосів. Його суперник, правий популіст Норберт Гофер з Австрійської партії свободи (АПС), отримав 48,3 відсотка голосів виборців. Новообраний президент Австрії офіційно обійме посаду 26 січня 2017 року.

Від Пскова до Відня

Батько Александера Ван дер Беллена народився у російському Пскові. Після Жовтневої революції він перебрався до Естонії, де зустрів майбутню матір новообраного президента Австрії. Коли Естонію в 1940 році анексував Радянський Союз, Ван дер Беллени емігрували до Австрії, де й народився "зелений професор", як його люблять називати в місцевій пресі. Прізвисько це не випадкове: Ван дер Беллен - доктор економічних наук, близько 20 років пропрацював професором економіки у Віденському університеті.

Хоча спочатку Ван дер Беллен не був "зеленим". У середині 1970-тих років він вступає до Соціал-демократичної партії Австрії. Але на початку 1990-тих його захоплюють ідеї охорони навколишнього середовища, і він переходить до лав Зелених. Уже перебуваючи в лавах нової партії, у 1994 році політик стає депутатом Національної ради. У подальшому Ван дер Беллен протягом близько 10 років займає посаду лідера партії і голови фракції Зелених у нижній палаті австрійського парламенту. Мандат депутата Національної ради залишається за Ван дер Белленом аж до 2012 року, після чого на кілька років багаторічний лідер австрійських Зелених займається регіональною та муніципальною політикою у Відні.

Кандидат для поміркованих

Формально Ван дер Беллен виступив на виборах як незалежний кандидат, але фактично його кампанію підтримували Зелені. Після першого туру президентських виборів у травні 72-річний політик залишився єдиним, хто міг завадити правому популісту Гоферу обійняти посаду президента. "Зелений професор" хоч і не був кандидатом від однієї із двох найбільших австрійських партій, по суті був і лишається втіленням традиційної політичної системи країни.

Помірні лівоцентристські погляди і підтримка подальшої євроінтеграції - усе це, мабуть, і залучило на бік Ван дер Беллена громадян, які не бажають кардинальної зміни політичного курсу Австрії.

Навіть не враховуючи історію з оскарженням і анулюванням результатів травневого голосування, ці вибори запам'ятаються австрійцям - уперше з 1945 року посада президента країни дісталася не представникові соціал-демократів чи консерваторів, які формують дві найбільші партії Австрії.