Він поклав край дискусіям про подальшу боротьбу за титул чемпіона світу. 41-річний боксер оголосив про закінчення своєї кар'єри. "Як аматор і як професіонал я досягнув усього", - сказав Кличко.

Чотири пояси чемпіона світу за різними версіями належали Володимирові Кличку. Його старший брат Віталій (праворуч), сам - колишній чемпіон світу, регулярно піклується про нього на ринзі.

Обидва брати Клички - справжні експерти в тому, щоб відправити суперника в нокаут. Обидва мають і "наукові ступені". Віталія називають "Доктор Залізний кулак", а Володимира - "Доктор Сталевий молот".

Брати є також затятими гравцями в шахи. 2001 року Клички взяли участь в одночасному груповому турнірі у Лейпцизі з Гаррі Каспаровим (праворуч) з нагоди 50-річчя колишньгго шахового гросмейстера з Росії.

Злет Володимира Кличка відбувся на Олімпійських іграх 1996 року в Атланті. Як перший білошкірий боксер за три десятиліття він виграв золото у категорії супертяжковаговиків. Того ж року Кличко перейшов у професійну лігу.

У жовтні 2000 року Володимир Кличко у Кельні здобув свій перший пояс чемпіона світу завдяки перемозі за очками у поєдинку з Крісом Бердом зі США. 2003 року він мусив його віддати. Кличко (праворуч) у Гановері у бою з південноафриканцем Коррі Сандерсом чотири рази опинявся на підлозі та програв у другому раунді через технічний нокаут.

Так само і під час свого наступного бою за титул чемпіона світу Кличко падав. У поєдинку проти американця Леймона Брюстера у Лас-Вегасі він програв через технічний нокаут у п'ятому раунді, після чого в американських ЗМІ його почали називати "слабаком".

2004 року Володимир Кличко змінив тренера. Замість Фріца Здунека (Fritz Sdunek) з німецького Boxstall Universum його наставником став Емануель Стюард (праворуч). Американець до того тренував таких зірок боксу, як Тоні Такер, Томас Гернс і Леннокс Льюїс. Стюард помер 2012 року у 68-річному віці.

У квітні 2006 року Кличко знову зміг назвати себе чемпіоном світу. У Мангеймі він переміг того самого суперника, що і під час свого першого тріумфу як чемпіона світу у 2000 році. Після сьомого раунду Крісові Берду довелося попрощатися з чемпіонським поясом.

Суперникам Кличка на ринзі не позаздриш. Так, 2014 року Кубрат Пулев (ліворуч) у поєдинку за пояс чемпіона світу у Гамбурзі одержав сильний удар. Після п'яти раундів бій завершився нокаутом. Загалом Володимир Кличко понад дев'ять років поспіль залишався чемпіоном світу.

Під час протестів на Майдані наприкінці 2013 року брати Клички відкрито заявили про свою політичну позицію. З тодішнім міністром закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервелле (ліворуч) Володимир Кличко відвідав опозииціонерів на Майдані Незалежності у Києві.

Його перша поразка після дев'яти років стала абсолютною несподіванкою. Наприкінці 2015 року Кличко втратив у бою в Дюссельдорфі свій чемпіонський пояс після поразки за очками проти британця "жахливого слона" Тайсона Ф'юрі (ліворуч).

Підтримку Кличко отримував від своєї подруги Хайден Пенет'єрі. Американська акторка народила йому доньку, якій нині два з половиною роки. Його перший шлюб розпався 1998 року, протримався лише два роки.

У травні 2017 року Кличко знову перегортає сторінку в історії боксу. У Лондоні він проводить видовищний бій з чемпіоном світу Ентоні Джошуа. Тричі падав на підлогу Кличко, один раз - Джошуа.

В одинадцятому раунді суддя припинив бій через технічний нокаут. Світ боксу аплодував не лише переможцю Джошуа, а й Володимирові Кличку, котрий програв.

З 15 серпня до 10 жовтня 2015 року галерея Camera Work у Берліні проводила виставку фотографій, на котрих втілені найвиразніші образи боксера, який сам себе називав "найвеличнішим". Цей портрет зроблений 1966-го року в Чикаго одним з улюблених фотографів Алі - німцем Томасом Гепкером.

Цей знімок, зроблений у 1967 році Карлом Фішером, став обкладинкою американського журналу Esquire. Він базується на уявленнях в італійському живопису епохи Ренесансу про муки Святого Себастьяна. Коли війна у В'єтнамі була в самому розпалі, Алі відмовився від військової служби. "Ніхто з В'єнтконгу не назвав мене "нігером", - заявив він, чим викликав ненависть багатьох білих американців.

У 1964 році шотландець Гаррі Бенсон сфотогравував Кассіуса Марцелуса Клея, як тоді ще звали Алі, під час зустрічі з гуртом Beatles у Маямі. Ще на початку його кар'єри було зрозуміло, що Алі - набагато більша зірка, ніж просто спортсмен. Він став улюбленцем поп-культури. На цьому знімку Алі удаваним ударом "збиває з ніг" ліверпульську четвірку.

А це - фрагмент чи не найвідомішого знімка Алі на ринзі. Під час свого другого бою з Сонні Лістоном у 1965 році в американському містечку Левістон 23-річний новоспечений чемпіон світу тільки що відправив у нокаут уже екс-чемпіона. Ніл Лейфер виявився тим везучим фотографом, який опинився в потрібному місці і в потрібний час - щоб упіймати весь шквал емоцій Алі під час бою.

Кассіус Клей змінив ім'я на Мухаммеда Алі після того, як у 1965 році прийняв іслам. У пізні 1960-ті Алі став одним з найвідоміших прихильників руху "Нація Ісламу", керованого тоді радикальним борцем за права чорношкірих Малькольмом Іксом, і часто виступав з публічними промовами про релігію. На цій світлині німецького фотомайстра Томаса Гепкера Алі молиться перед боєм у 1966 році.

Алі не втрачав можливості поспілкуватись з масами, і фанати супроводжували його навіть на тренуваннях. На цій фотографії Петера Ангело Сімона 1974 року боксер стрибає перед ними на скакалці. Того ж року Алі переміг доти непереможного олімпійського чемпіона Джорджа Формана - і знову здобув титул чемпіона світу. Цей бій, який Алі назвав "розбірка в джунглях", є чи не найвідомішим в історії боксу.

Сам себе Алі часто описував дещо феміністичним прикметником "милий" (pretty). І при цьому завжди наголошував, що на відміну від більшості боксерів, його обличчя практично не має слідів від боїв. Це кокетування і бажання подобатись часто було награним, хоча для самозакоханого Алі його вигляд і образ були дуже важливі. На цій світлині Томас Гепкер закарбував спортсмена в парикмахера в Чикаго.

Особливо на початку кар'єри Алі показував, з якою дитячою легкістю він боксує. Насправді ж за цим ховалась важка праця - тривалі виснажливі тренування. Ця світлина Томаса Гепкера, зроблена у 1966 році у Чикаго, звертає увагу глядача на те, скільки часу проводив Алі у спортзалі для того, щоб одного разу дістатись на вершину світового боксу.

Виставка Muhammad Ali засвідчила, що Алі зарекомендував себе не лише як об'єкт фотоуваги, але й як цілком вдалий медіа-суб'єкт. Фотографи часто говорили про те, як просто було з ним працювати, оскільки Алі був дуже чутливим до медіа. Ця світлина Томаса Гепкера портретує не лише самого Алі, а й його професійне відчуття фотокамери.