Після війни Адольф Айхман втік з Німеччини і переховувався під різними іменами, аж поки 1960 року не потрапив до рук ізраїльських спецслужб. Агенти «Мосад» вичислили Айхмана в Аргентині, викрали його і доставили до Ізраїлю. Судовий процес тривав вісім місяців. Колишнього керівника «єврейського» відділу Гестапо визнали винним у вбивстві мільйонів євреїв і засудили до смертної кари. Цей суд для молодої ізраїльської держави мав величезне ідеологічне значення, пригадує представник обвинувачення на процесі сьогодні 84-річний Ґабріель Бах. «Я ніколи не забуду початок процесу, коли судді увійшли до зали. У них за спинами був герб Ізраїлю. А чоловік, метою життя для якого багато років було знищення єврейського народу, сидів у той момент на лаві підсудних – у суверенній державі Ізраїль. Саме у той момент я повною мірою збагнув значення створення цієї держави. Не у момент якогось параду, демонстрації або після прочитання якоїсь газетної статті», - каже Бах.

Однак посадити Айхмана на лаву підсудних було дуже непросто. Як з’ясувалося пізніше, у нього були впливові «друзі» у Німеччині, зокрема у спецслужбах. Саме вони допомогли йому втекти до Аргентини і робили все, аби Айхмана не знайшли. Федеральна служба розвідки ще 1952 року мала інформацію про місцезнаходження підозрюваного у військових злочинах, який перебував у міжнародному розшуку. Однак «службісти», серед яких було й чимало кадрів з часів неонацистської Німеччини, замовчали інформацію. Дипломатичний скандал між урядами Ізраїлю та Німеччини, пов'язаний з інформацією про Айхмана, лише підігрів інтерес преси до судового процесу в Єрусалимі.

Дискусія про моральну відповідальність

Згодом саме цей процес буде названо «відправною точкою» багаторічного «переосмислення нацистського минулого», який триває досі. Серед німецьких філософів і публіцистів розгорілася дискусія про моральну відповідальність німецького народу за злочини, скоєні за часів націонал-соціалізму. Центральним терміном цих дебатів стало визначення «злочинець з-за письмово столу» (Schreibtischtäter), яке першою до Адольфа Айхмана застосувала філософ Ганна Арендс.

Пересічний «злочинець з-за письмово столу» - чиновник за часів Третього Рейху – керував якимось відомством або відділом, відповідав за практичну реалізацію злочинних ідей націонал-соціалістів. Адольф Айхманн, як і більшість інших німців, які згодом постали перед судом за нацистські злочини, на свій захист твердив одне: «я лише виконував злочинний наказ». Тим більш принциповим для переосмислення минулого став смертний вирок для Айхманна. Одним з головних висновків жахіть війни та геноциду стала моральна відповідальність кожного за свої дії, незалежно від того, чи є людина ідейним натхненником злочинів проти людства, власними руками вбиває чи лише підписує розпорядження про постачання отруйного газу до концтаборів.

Засекречені документи

Попри величезне значення процесу над Айхманом для суспільних перетворень у Німеччині, цей розділ історії країни залишається незавершеним досі. Річ у тім, що Федеральна служба розвідки відмовляється розсекречувати у повному обсязі архівні дані щодо Адольфа Айхманна, ігноруючи навіть торішнє рішення Федерального адміністративного суду. Історик Норберт Кампе обурюється тим, що уряд у Берліні у цій ситуації обрав пасивну позицію і не застосовує свої важелі впливу на спецслужби, аби домогтися розсекречення документів: «Відомство федерального канцлера постає у жахливому світлі. Я не можу знайти пояснення тому, що політики підтримують цю таємничу лінію розвідки у справі Айхмана. Адже у минулому спецслужби вже не раз розсекречували документи у принципово важливих для суспільства справах».

Які б таємниці у справі Айхмана не крилися в архівах спецслужб, історики, філософи і соціологи в один голос визнають, що цей процес докорінно змінив усвідомлення німцями часів націонал-соціалістичної диктатури. Як можна оцінювати масштаби суспільних перетворень сьогодні, п’ятдесят років потому, дослідники обговорять у травні на міжнародній конференції у Берліні.

Автори: Марсель Фюрстенау/Євген Тейзе
Редактор: Наталя Неділько