На цьому римському малюнку 1457 року зображено давньогрецького генія-енциклопедиста Аристотеля (384-322 роки до нашої ери). Середньовічні вчені ретельно вивчали праці та науковий доробок античних мислителів і філософів.

Астрономія та розуміння місця нашої Землі у Всесвіті було для тодішніх науковців так само важливим, як і для сьогоднішніх. Це зображення створили в Празі з 1392 по 1394 роки, тобто за більш ніж за століття до того, як Коперник довів, що планети обертаються навколо Сонця, а Земля не є центром Всесвіту.

Гутенберг винайшов друкарський верстат у середині ХV століття. А цю книгу написано 60 роками раніше. Тоді для написання чи переписування книг потрібно було кілька років. Рукописні книги вважалися предметом розкоші, тож їх багато оздоблювали та ілюстрували малюнками. У Європі та на Близькому Сході виникла ціла індустрія, котра займалася передачею знань античності.

Представлений малюнок містить написана близько 1370 року праця. На зображені - 12 майстрів-астрономів, що досліджують зоряне небо. Ці наукові авторитети походять з усіх культурних центрів тогочасного світу - як зі Сходу, так і з Заходу.

Цю астролябію виготовив мусульманський майстер близько 1029 року в Толедо. Маври захопили на початку VIII століття більшу частину Іберійського півострова, а південь півострова утримували під своїм контролем до 1492 року. За більш ніж сім століть свого перебування вони залишили багату культуру, в тому числі архітектуру та чимало відомих письмових творів.

Дуже схожа на попередню ось ця астролябія. Зображене креслення містить написаний 400 років по тому астрономічний трактат-збірник, що вийшов у Відні. На кресленні видно ексцентричні кола, за допомогою яких пояснюється екліптика та рух планет. Стрілками позначають нерухомі небесні тіла.

Науковці особливо пильно цікавилися цим природним супутником Землі. Та й не дивно, адже це - єдине небесне тіло, яке настільки близько розташоване до Землі, що за ясного неба здається, що до нього можна дотягтися рукою. Написаний та опублікований 1505 року в Лейпцигу трактат пояснює фази Місяця.

Календарі посідають центральну роль у всіх релігіях. Вони - такий собі місток між астрономічною наукою та релігійними віруваннями щодо всіх релігій. Тут природній феномен, який намагається пояснити наука, слугує для визначення свят та ритуалів. На зображенні - гебрейський молитовник, що побачив світ 1415 року в Відні. Саме тут показано другий день у новому році.

Гіппократ з Косу жив з 460 по 370 роки до нашої ери, але його поради щодо харчування та лікування були дуже авторитетними ще в Х столітті нашої ери. У цьому перекладі однієї з його праць на латинську мову йдеться про De vicus ratione, тобто дієту.

А ось - ще один переписаний трактат Гіппократа. Він побачив світ на початку XIV століття в Парижі. На цій сторінці зображено сцену з лікуванням хворих та наводиться письмове пояснення.

Довідник-порадник для хірургів та баб-повитух. Цей трактат було видано в другій половині XIV століття. Праця містить детальний опис та сцени пологів.

Наприкінці XV століття той, кому потрібно було дізнатися про те, як вирощувати і з якою метою можна застосовувати різноманітні рослини та трави, мав прочитати ось цей трактат, що побачив світ у Венеції.

Королем зображено перського вченого-енциклопедиста Авіценну, оточеного гуртом лікарів, зайнятих дискусією. Цей малюнок побачив світ наприкінці XV століття, тобто майже 600 років після смерті Авіценни. Трактат вийшов латинською мовою у Венеції та свідчить про те, що там досить жваво цікавилися вченням перського науковця.

Цей малюнок - один з найдавніших з усіх експонатів виставки у Берліні. На ньому зображено намальовані ще не початку V століття корали. Написаний грецькою мовою трактат побачив світ у Константинополі.

А тут можна побачити полювання на гадюк за допомогою напханих соломою опудал. Імовірно, що цей трактат написали близько 1220 року в Мосулі (нинішній Ірак) арабською мовою. Він містить перекладені на арабську деякі праці візантійського філософа та природознавця Іоанна Філопона.

Пандемія коронавірусної інфекції змусила цих українців у Львові згадати про маски лікарів Середньовіччя під час чуми. Страхітливі маски з величезним пташиним дзьобом наводили страх на хворобу, від якої не було лікування, але, перш за все, вони захищали (на зразок сучасних респіраторів) самих лікарів від інфекції. У дзьобі були пахучі трави, які рятували медиків від чумного смороду.

Обличчя страждання Середньовіччю присвячені музеї в багатьох містах. Музей Tortureum у хорватському Загребі показує маски, які в темні віки використовувалися як інструменти тортур і катувань.

Маска з'явилася як реквізит культу. Ритуальні маски зображали тварин, духів, міфологічних персонажів, сили природи. Вони широко відомі з найдавніших часів у багатьох племен і народів світу та використовувалися для комунікації з надприродними силами. Або для залякування злих духів.

Куленепробивне обличчя Здатність маски викликати страх використовується й донині. Балістична маска входить до екіпіровки спецназу в багатьох країнах світу. Лицьова броня призначена не тільки для захисту від куль. Вона ефективна також як засіб залякування. У фантастичному бойовику "Острів" (2005 року) дія відбувається в 2019 році після глобальної катастрофи.

Розкішні венеціанські маски в минулому носили не тільки під час карнавалу - свята анонімної вседозволеності. Збіднілих патриціїв, замаскованих під жебраків, маски захищали від нескромних поглядів, коли ті просили милостиню. Знаменитості в масках подорожували інкогніто.

Від "Маскараду" Лермонтова до "Привида опери": костюмовані вечірки великосвітського товариства з любовними пригодами і багатоходовими інтригами не раз слугували сюжетними лаштунками для мелодрам і трагедій у романах, операх і фільмах.

У кожної епохи - свої розваги. Неживу маску замість обличчя ризикують отримати ті, хто надто захоплюється гонитвою за вічною молодістю і бездоганною красою. Французький фільм жахів "Очі без обличчя" (1960) відомий своїми натуралістичними сценами пластичної хірургії і показом знівечених людських облич.

У кожної епохи також - свої ідеали краси. Золота маска Тутанхамона слугує прекрасним зразком давньоєгипетського ювелірного мистецтва. На відміну від посмертної маски з гіпсу, яка є зліпком з обличчя покійного і залишається у світі живих, похоронна маска зберігає обличчя покійного для його подорожі в світ потойбічний.

Стереотипні ролі й маски, які ми приміряємо на себе в нашому соціальному житті та під впливом масової культури, досліджує в безкінечній серії постановочних фотографічних автопортретів Сінді Шерман. За безликими персонажами художниця закликає побачити людину.

Австралійська співачка Сіа стверджує, що її сценічна перука, яка практично повністю приховує обличчя, допомагає їй залишатися невпізнаваною в повсякденному житті. Насправді в інтернеті можна легко знайти фотографії Сії, і, звичайно ж, маска з перуки - це насамперед частина іміджу.

Французький дует Daft Punk не з'являється на публіці без шоломів, свого фірмового камуфляжу. Як виглядають Тома і Гі-Мануель, давно вже відомо їхнім фанатам. Але це не заважає піонерам електронної танцювальної музики зберігати свій культовий статус і понині.

Дівчата в балаклавах з російської антиієрархічної панк-групи Pussy Riot прославилися на весь світ не концертами чи альбомами, а своїми політичними акціями.

Нове обличчя - маска, все змінює. Її перевтілювальну силу охоче використовує і кінематограф. Джим Керрі в кінокомедії "Маска" (1994 рік) перетворюється за допомогою чарівної маски з невдахи на супергероя.

Мало який фільм жахів обходиться без маски, нехай навіть лише з гриму. "Крик" цитує десятки культових фільмів жахів і сам після виходу на кіноекрани в 1995 році поповнив їхні лави. Маска з цього фільму відсилає до знаменитої картини Едварда Мунка "Крик".

"Авіньйонські дівиці" - перша картина кубічного періоду Пабло Пікассо - написана в 1907 році. Дві праві фігури з обличчями, що нагадують африканські маски, знаменують собою народження нової течії в живописі. Невинний ідеал класичного оголеного тіла змінив новий образ сексуальності, агресивний і загрозливий.

У сучасному театрі Європи актор перевтілюється в образ без допомоги об'єкта, який приховує обличчя. Але в деяких постановках маска продовжує нагадувати про своє народження в культі смерті. Так "Ім'ярек" (Jedermann) за п'єсою Гуґо фон Гофмансталя (Hugo von Hofmannsthal), що йде в Зальцбурзі з 1920 року, розповідає про самовдоволеного багатія, за яким приходить Смерть.

Через маску в японському театрі й сьогодні використовується техніка повного ототожнення виконавця з втілюваним ним персонажем. Надіти маску - це такий же складний процес, як "вжитися в роль" за методом Станіславського. Маска і актор не існують окремо. Людина і маска стають одним цілим ще задовго до виходу на сцену.