Багатьом британцям це здавалося манною небесною: саме в той час, коли над Великобританією навис дамоклів меч політичної та економічної ізоляції у зв'язку з наближенням виходу країни з Євросоюзу, президентом США став Дональд Трамп. Ще під час виборчої кампанії він схвально відгукувався про рішення британців залишити ЄС та обіцяв після Brexit укласти з британцями двосторонню угоду про вільну торгівлю.

Британська прем'єрка Тереза Мей, яка, до речі, до референдуму була противницею виходу з ЄС, чи не одразу після інавгурації Трампа полетіла до Вашингтона ловити нового президента США на слові. Обидва заявили про намір відродити "особливі відносини" між Вашингтоном та Лондоном, міцно трималися за руки перед об'єктивами камер, а Мей отримала те, чого прагнула найбільше: згоду Трампа негайно розпочати перемовини щодо майбутньої нової двосторонньої торговельної угоди. Мета - безпосередні торговельні домовленості з Вашингтоном мають якомога швидше замінити ті економічні контакти, які Великобританія підтримувала через Європейський Союз. 

Висока ціна

Утім, ціна, яку Мей уже довелося заплатити за обіцяний успіх, виявилася немалою. Її зустріч з Трампом, який викликав на себе шквал міжнародної критики, означав його політичне визнання з боку британської прем'єрки і був суперечливим сам по собі. Але це ще не все. Іще під час спільної з Мей прес-конференції у Вашингтоні Трамп заявив своє сумнозвісне: "Тортури працюють". А за кілька годин після того, як прем'єрка залишила американський континент, президент США підписав, певно, найбільш суперечливий зі своїх декретів - антимігрантський, який тимчасово забороняє в'їзд до країни громадянам низки країн з переважно мусульманським населенням.

Мей спочатку жодним чином не коментувала цей крок Трампа, лише згодом дипломатично заявила: "Я з цим не погоджуся". Вона знала, що тепер вона боржниця нового господаря Білого дому. Трамп, своєю чергою, подякував Лондону за таку стриману реакцію, дозволивши тим британцям, які водночас є громадянами країн із антиміграційного списку, безперешкодно в'їжджати до США, щойно на проблему вказав глава МЗС країни Борис Джонсон. Це виявилося ще одним сигналом особливого статусу Лондона для нової влади в Вашингтоні. Між тим проблему з подвійним громадянством вирішено й для інших країн-членів ЄС, але це сталося лише через кілька днів.

Чи має Трамп обідати з королевою?

Та справжня буря для Терези Мей почалася пізніше - після її повернення на батьківщину (після Вашингтона прем'єрка відвідувала Туреччину). Справа в тому, що, гостюючи у Вашингтоні, мадам Мей від імені королеви запросила Трампа здійснити візит до Великобританії. Трамп запрошення прийняв. Раніше американським президентам випадала висока честь обідати з монархинею лише після кількох років перебування на посаді. Найвищий посадовець у британському МЗС Пітер Ріккеттс сказав у розмові з газетою The Times, що візит, мовляв, "передчасний", і варто спочатку зачекати й подивитися, "що за президент із нього вийде". А якщо візит відбудеться вже зараз, "то це поставить королеву в дуже складне становище". Між тим уже понад 1,6 мільйона людей підписали петицію, яка вимагає знизити статус візиту Трампа з офіційного на робочий - аби таким чином "захистити" королеву.

Натомість глава МЗС Джонсон уже заявив, що виступає за візит з усіма почестями, зрештою, мовляв, союз між Великобританією та США "найдзвичайно важливий". А один із його попередників на посаду Вільям Хейг написав у своїй статті в британській газеті Daily Telegraph: "Королева, яку впродовж десятиліть просили приймати таких тиранів, як президент Заїру (нині - Демократична Республіка Конго, - Ред.) Мобуто чи президент Румунії Чаушеску, на раз-два розбереться з мільйонером-вискочкою з Нью-Йорка". У будь-якому разі Мей знає, що може налаштувати Трампа проти себе, якщо візит до Буккінгемського палацу, на який Трамп уже з нетерпінням чекає і який принесе йому найвище визнання, скасують.

На кону стоїть чимало

Між тим противники Brexit сумніваються, що торговельна угода з США, на яку уряд у Лондоні покладає великі надії, варта вибухонебезпечного братання з Трампом. 

Британський політик-консерватор Кен Кларк каже, що обіцянки безхмарного економічного майбутнього країни поза межами ЄС є фантазією з книжки про "Алісу в країні див". А Нік Клегг, колишній очільник Ліберально-демократичної партії, застерігає, що Мей тепер почувається змушеною співпрацювати з людиною, чий "ізоляціонізм та протекціонізм діаметрально суперечать стратегічним інтересам Сполученого Королівства". Клегг поки не втрачає надії, що парламент змусить уряд в рамках підготовки до Brexit спробувати досягти такої угоди з ЄС, яка б залишала за країною доступ до внутрішнього ринку Євросоюзу. Але Мей уже заявила, що виключає такий варіант. І в цьому її, схоже, підтримує більшість депутатів парламенту.

Адже на кону стоїть чимало: обсяг двосторонньої торгівлі між Великобританією та США складає 176 мільйонів євро на рік. США є другим за значенням торговельним партнером Великобританії після Німеччини. Зі Сполучених Штатів до Сполученого Королівства надходить найбільше закордонних інвестицій. Водночас для американців британці є лише сьомим за значенням торговельним партнером. Тож залежність, яку ми тут спостерігаємо, все ж радше одностороння.

Критики британської прем'єрки кажуть, що вона опинилася перед подвійною дилемою - економічною та політичною. Кожна дилема пов'язана з Трампом. По-перше, запитують критики, з якого дива трансатлантичне торговельне партнерство буде процвітати, коли при владі перебуває президент, який керується гаслом "Америка передусім" і  виступає проти будь-яких угод про вільну торгівлю? По-друге: наскільки сильною є політична ізоляція, в яку може потрапити Мей, працюючи у зв'язці з людиною, від якого відцуралася вся міжнародна спільнота? Професор Іен Бегг з Лондонської школи економіки (LSE) вважає союз з Трампом "політичним ризиком" для глави британського уряду. Він нагадує про досвід зближення лейбористського прем'єра Великобританії Тоні Блера з тодішнім республіканським президентом США Джорджем Бушем-молодшим. Блера, який активно підтримав військову операцію американців в Іраку, називали "покірним пуделем" Буша - цього ярлика політику не вдалося позбутися й до сьогодні.