Роками урядовці в Каракасі не сушили собі голову тим, де взяти гроші, адже формула була до банальності простою. Треба було видобути важку венесуельську нафту з надр, залити її в танкер і відправити вбік США. Там компанія Citgo - дочірнє підприємство державної нафтогазового концерну Венесуели PDVSA - переробляла венесуельське "чорне золото" на власних нафтопереробних заводах. Згодом отримане з нафти пальне продавалося на американських заправках Citgo. Отриманий доларовий прибуток ішов потім до Каракаса.

Навіть після 1999 року, коли до влади у Венесуелі прийшов уряд соціаліста Уго Чавеса та коли США та Венесуела перебували на межі війни, принаймні на рівні заяв керівництва обох країн, бізнес Citgo процвітав. Долари від продажу палива в США текли до Венесуели без перешкод.

Однак днями адміністрація Дональда Трампа вирішила покласти цій практиці край. Згідно з рішенням Білого дому, Венесуела й надалі може провадити нафтовий бізнес у США, але всі отримані від цього кошти підуть на рахунки, до яких уряд Ніколаса Мадуро не матиме доступу. Натомість Вашингтон хоче віддати ці кошти в розпорядження тимчасового президента Венесуели Хуана Гуайдо. Останнього вже визнали чимало країн.

Рішення Вашингтона неабияк розлютило нинішнього главу Венесуели Ніколаса Мадуро. "Вони просто хочуть украсти в нас Citgo", - заявив Мадуро у відеозверненні. За його словами, влада Венесуели буде виборювати справедливість у американських судах, позиваючись проти цього рішення.

Реакція соціалістичного уряду Венесуели зрозуміла. Принаймні в цьому переконаний експерт-політолог Іво Ернандес. Він родом з Венесуели, але нині працює в Мюнстерському університеті. На його думку, такий крок США має просто історичне значення. "США залишалися єдиним постійним джерелом валютних надходжень для Венесуели. Для Мадуро це - болючий удар як в короткостроковій так і в середньостроковій перспективі", - каже фахівець.

Утім, не всі експерти такі категоричні. Приміром Ґюнтер Майгольд (Günther Maihold) з експертної групи SWP дещо стриманіше оцінює можливі втрати для венесуельської економіки та уряду Мадуро. На думку Майгольда, все буде залежати від того, на які саме "альтернативні джерела надходжень зможе перейти Венесуела".

Занепад нафтової галузі Венесуели

Щодо Citgo, то його історія налічує вже понад 100 років. У 1980-ті роки це було одне з найбільших нафтових підприємств США. Тому, хто хоче збагнути значення Citgo для економіки сьогоднішньої Венесуели, варто поглянути на історію розвитку державного енергоконцерну PDVSA. Десятиліттями він виступав як незалежне підприємство, що мало високу прибутковість та розширяло бізнес за кордоном. 1986 року PDVSA викупило в акціонерів половину акцій, а вже 1990 року й другу половину.

Після приходу до влади Уго Чавес спробував фінансувати свої соціальні програми за рахунок прибутків PDVSA. І йому це вдалося, попри багатомісячні протести керівництва та співробітників концерну. Тим співробітникам, котрі не були прихильниками "революції" у Венесуелі, Чавес порекомендував "забиратися в Маямі". Вже 2003 року він оголосив "ворогами держави" 18 тисяч працівників PDVSA й звільнив їх.

За словами критиків, переведення нафтогазової галузі Венесуели під тотальний державний контроль знаменувало початок її занепаду. Поступово уряд соціалістів розпродував закордонні активи PDVSA. Приміром 2010 року російській компанії "Роснефть" продали частку венесуельського підприємства в Ruhr Oel Gmbh - спільному підприємстві з британською корпорацією BP. Ruhr Oel Gmbh належали в Німеччині чотири нафтопереробні заводи.

Цілковитий контроль з боку держави позначився й на обсягах видобутку. Якщо 1998 року щодоби в Венесуелі видобувалося з надр близько 3,5 мільйона барелів, то вже 2017 року норми видобутку впали до близько двох мільйонів барелів. А 2018 року щоденні обсяги скоротилися ще десь на 800 тисяч "діжок", опустившись до позначки близько 1,2 мільйона барелів барелів на добу. Принаймні такі дані наводить Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

Citgo - останнє джерело доходу

Згідно з даними самої компанії Citgo, на потужностях її розташованих у США нафтопереробних заводах щодоби можна переробляти до 750 тисяч барелів. Решта експорту венесуельської нафти прямує в Китай та Росію. "Однак це не приносить доходу, адже поставки здійснюються як погашення заборгованості по кредитах", - каже експерт Іво Ернандес.

Насправді Мадуро давно б настав кінець без підтримки з боку Китаю, Росії, Туреччини та Ірану. За деяким даними, лише КНР надала нинішньому уряду Венесуели кредитів на суму 50-60 мільярдів доларів США, котрі повертаються у вигляді поставок нафти. За січень-листопад 2018 року КНР імпортувала щодня близько 340 тисяч барелів сирої нафти, якщо вірити даним агенції Bloomberg.

Понад 90 відсотків надходжень до бюджету Венесуели припадає на продаж нафти. Тож компанія Citgo - це останній скарб Мадуро з колись значних закордонних активів Каракаса. На додачу Citgo - єдине джерело валютних надходжень. Але в Citgo справи теж ідуть не блискуче. З колись 14 тисяч заправок у компанії лишилося близько 5000. З восьми нафтопереробних заводів лишилося лише три.

Через хронічний брак коштів, Венесуела передала 49,9 відсотка Citgo російській компанії "Роснефть". За різними оцінками, РФ вже надала уряду Мадуро кредитів на суму близько 17 мільярдів доларів США.

Не виключено, що саме через це Росія підтримує уряд Мадуро та критикує санкції США. В Кремлі наголошують, що захищатимуть власні інтереси "в рамках міжнародного права".

Мадуро практично не має альтернативи

На думку Ґюнтера Майгольда, курс США може наразитися на проблеми в правовому полі. "Не можна просто так нехтувати нормами щодо власності, адже це суперечитиме принципам світової економіки та принципам самої американської економіки", - каже експерт.

Радник з національної безпеки США Джон Болтон має намір заморозити рахунки на суму близько семи мільярдів доларів США. Крім того, впродовж року нафтобізнес Citgo теоретично міг би принести ще близько 11 мільярдів доларів прибутку.

Якщо США таки справді реалізують свої погрози, Венесуела могла б припинити поставки сирої нафти на підприємства Citgo. Але навіть це рішення не зможе у короткостроковій та середньостроковій перспективі забезпечити нові джерела валютних надходжень, застерігає Ернандес. Адже сортів нафти дуже багато. "Нафтопереробні потужності розраховані на якісь певні сорти нафти", - каже експерт.

Швидкість, з якою уряд Ніколаса Мадуро зможе віднайти нові джерела надходжень, залежатиме й від подальшої поведінки союзників Мадуро, зокрема від того, чи будуть вони й надалі на його боці.

Утім, фінансові ринки вже досить скептично оцінюють шанси Мадуро протриматися біля керма.