На Facebook-сторінці своєї колишньої школи в Туреччині Юсуф Ґюнай написав про німецький досвід визнання документа про освіту. "Щоб люди знали, що на них тут чекає", - пояснює він появу допису. Ґюнай – один із перших, чию кваліфікацію в Німеччині визнали за новим законом. За освітою 38-річний чоловік – кресляр-будівельник.

До того часу, упродовж 20 років, Ґюнай не міг підтвердити диплом і мусив прибирати в лікарні, допомагати на будівництві та дбати про спорткомплекс у Бонні. Чоловік ставав до будь-якої праці.

2012-го турецьке консульство сповістило його, що за новим законом вихідці з країн, котрі не є членами ЄС, тепер теж отримали право на визнання своїх документів про освіту. Їх треба подавати до центрального координаційного центру для всіх неакадемічних і технічних спеціальностей. Це відділ Індустріальної та рахункової палати у Нюрнберзі - FOSA (Foreign Skills Approval). Уже до кінця 2010-го року сюди надійшли майже дві тисячі запитів. Близько 600 дипломів були визнані. Ще 400 випадків розглядає реміснича палата. Загалом дві третини поданих дипломів, здобутих за кордоном, були повністю визнані в Німеччині.

Навіть часткове визнання дає переваги

Освіта, яку здобув турок Юсуф Ґюнай, тільки частково відповідає сучасним німецьким стандартам. Та навіть часткове визнання кваліфікації – вже добре, вважає він. Роботодавцям нерідко вистачає й цього. А працівник може в майбутньому підвищити кваліфікацію.

Дізнатися про процедуру визнання можна на порталі www.anerkennung-in-deutschland.de . Тут уже побували понад чверть мільйона відвідувачів. Близько 40 відсотків користувачів заходять на сайт з-за кордону. Інші звернулмся за номером гарячої лінії відомства з питань міграції та біженців: +49-30-18151111. Найчастіше вони цікавляться професіями лікаря, вчителя, інженера, доглядача за людьми похилого віку та вихователя. Доступ іноземців до такої роботи в Німеччині особливо суворо врегульований на ринку праці. Для багатьох інших професій правила у федеральних землях різняться.

Кожен випадок – унікальний

Існує багато причин для різниці між кількістю запитів та позитивних рішень за ними. Процедура визнання постійно вдосконалюється. Теоретичні та практичні навчальні матеріали іноді розглядаються з документами, яким уже десятки років. Юсуф Ґюнай сам пришвидшив розгляд своєї справи, надавши список вивчених предметів з архіву своєї турецької школи.

Якщо різниця між німецькими й закордонними освітніми стандаратами значна, нюрнберзький координаційний центр вирішує, чи можна її зменшити за рахунок досвіду роботи кандидата чи пізніше здобутої кваліфікації. Тут уже отримали запити від зацікавлених з 68 країн, які працюють за 110 професіями, тому кожен випадок – унікальний.

Хоча консультації центру відвідують чимало мігрантів, далеко не всі згодом подають документи на розгляд. Їх відлякують високі ціни й відсутність гарантії успіху. Наприклад, Юсуфу Ґюнай визнання документів обійшлося у понад 800 євро (сплата за процедуру розгляду, переклад документів німецькою та засвідчення).

Де взяти гроші?

Ті, кому доводиться здобувати додаткові кваліфікації, мають широкий вибір: у Німеччині нараховується близько 25 тисяч вищих шкіл, профтехучилищ, технікумів, академій підвищення кваліфікації та приватних інститутів.

Але таке навчання не кожному по кишені. За безробітних може сплатити держава. Малозабезпечені частково покривають витрати з грошей на навчання, котрі теж виділяє держава та окремі федеральні землі.

Ще один спосіб – отримати стипендію. Приміром, фонд Mercator надав 32 стипендії на зимовий семестр випускникам закордонних університетів. Тепер стипендіанти продовжують навчання в університетах Дуйсбург-Ессена та Регенсбурга. Такі стипендії іноземцям надають також фонд Отто Бенеке та сенат Гамбурга.

Усе вирішують роботодавці

Також іноземці можуть здобути роботу, якщо потраплять під "опікунство" роботодавця. Врешті-решт, саме роботодавці скаржаться на нестачу робочої сили. Саме вони й показують на практиці, наскільки марудною має бути процедура визнання диплому.

До речі, Юсуф Ґюнай нині працює завгоспом при мерії Бонна. Він уже подав документи до міського відділу кадрів і сподівається, що невдовзі знайде кращу роботу. Але "зміна паперів нічого не дає, – каже чоловік. – Треба, щоб зміни відбулися у головах", - каже він.