На початку буремних 90-х ці люди опинилися в Ізраїлі у пошуках кращої долі та ситого майбутнього. Документи на виїзд переважно оформлювали швидко, про саму необхідність виїжджати з розвалин колишнього Союзу двічі не замислювалися: тотальне зубожіння і дорожнеча ніби самі штовхали до цього кроку. Як виглядає «історична батьківщина» тоді достеменно знали лише одиниці, а в уявленні більшості Ізраїль поставав таким собі 51-штатом Америки, з високим рівнем життя, розвиненою економікою і системою соціального забезпечення, а ще з виходом до Середземного моря.

Потік іммігрантів слабшає


Сьогодні у Міністерстві абсорбції Ізраїлю визнають - економічний бум у Росії та значне поліпшення економічної ситуації в інших колишніх союзних республіках, зокрема в Україні та Казахстані, не сприяють зростанню кількості людей, готових докорінно змінити звиклий темп життя та країну проживання. Як зазначає колишній посол Ізраїлю в Україні Цві Маген: "Резервуар цих людей так чи інакше вичерпався. Люди, які мали бажання репатріюватися вже це зробили. Контингент, який вирішив залишитися він, найвірогідніше, тут і залишається".


Життя кожної родини репатріантів на новій батьківщині склалося украй по-різному. Хтось давно опанував іврит, підтвердив радянський диплом, придбав у позику власне помешкання і авто. Хтось важкою працею без вихідних і відпусток сягнув і вищих висот, обійнявши керівні посади у великих комерційних і державних підприємствах, проторувавши шлях до великого бізнесу й політики. Інші ж так і не стали своїми на цьому «святі життя». Вони далі критикують на лавках у парку левантинську ментальність корінного населення, купують Хліб «Дарницький» у магазині «Украина» і вже не мріють обзавестися власним житлом. Та знайти нових, недосвідчених співрозмовників, їм стає дедалі важче. Джерельце репатріації з СНД стало вже зовсім вузеньким.


Власті сподіваються на нових репатріантів


У порівнянні зі статистикою 2006-го кількість новоприбулих впала ще на 6 відсотків, при цьому темпи еміграції з країн СНД й Балтії скоротилися відразу на 15 відсотків. Проте гендиректор ізраїльського національного агентства - "Сохнут" - напівофіційної фундації, що сприяє еміграції до Ізраїлю Моше Вігдор не втрачає надії виправити становище: "У порівнянні з початком 90-х, коли з екс-СРСР приїздили сотні тисяч, є помітне зниження темпів репатріації, але я б назвав це радше стабілізацією, а не зменшенням. Еміграції, спричиненої безвихідним, сутужним становищем більше не існує. Хоча економічний фактор тут досі присутній, оскільки в районах периферії у республіках екс-СРСР фінансова ситуація й надалі непроста. Тому я говорю про стабілізацію і вірю у майбутнє збільшення притоку»

Ізраїль – не кінцева зупинка?

На тлі кволої репатріації дедалі серйозніших масштабів набуває тенденція до повторної еміграції новоприбулих до країн Євросоюзу, Канади та США. Крім того, в останні роки чимало репатріантів з СНД повертаються в країни, де вони народилися. За оцінками Міністерства абсорбції Ізраїлю, лише до Києва повернулися щонайменше 16 тисяч осіб, а в Москві цей показник є ще вищим - 50 тисяч за офіційними даними й принаймні удвічі більший за неофіційними. Соціолог Моше Кенігштейн з Бар-Іланського університету зазначає, що найчастіше поштовхом до ре-еміграції стає пошук кращих кар’єрних перспектив. При цьому першими у "чергу на виїзд" стають молоді і перспективні: "Це здебільшого висококласні спеціалісти, які зараз дуже затребувані у країнах СНД, особливо в Росії та Україні, найбільших центрах - Москві, Петербурзі та Києві. Існує мода на ізраїльських спеціалістів. Тому вони заробляють добрі гроші, працюють за фахом, просуваються і виконують дуже амбітні проекти"

У спробах переломити ситуацію ізраїльський уряд у листопаді оголосив про термінове запровадження програми, спрямованої на повернення закордонних ізраїльтян. На фінансування кампанії виділили понад 30 мільйонів євро, проте результати здивували навіть її ініціаторів. За даними міністерства абсорбції, 4 тис. ізраїльтян заявили про бажання повернутися, а майже 2 тисячі з них вже це зробили. Але одночасно з'ясувався дивовижний для посадовців факт: кампанія успішно працює у Північній Америці і Західній Європі, але не дає жодних результатів у Росії та в Україні.