DW: Ви опублікували в мережі Facebook коментар, в якому Ви, зокрема, говорите, що соромитесь Росії, своєї батьківщини, яка, йдучи слідом за своїм президентом у конфлікті з Україною, привела світ на межу війни. З якою метою Ви це зробили?

Володимир Камінер: Це хороше запитання. Власне, до цих пір я дуже рідко висловлювався з політичних питань. Але коли російські танки перетинають кордони країни, кожна людина, яка відчуває відповідальність за події навколо неї, повинна голосно висловити свою думку. І я, як і раніше, відчуваю відповідальність за те, що відбувається в Росії.

Ви відомі своїм почуттям гумору і дотепністю, причому не тільки як письменник. Коли в ході конфлікту стало зрозуміло, що тут вже не до жартів?

Тут точно не до сміху. Насамперед, коментарі до мого посту в мережі Facebook демонструють мені, наскільки невиразним і неповним є уявлення громадськості про події у Росії. Я не стільки хвилююся за ситуацію в Україні. Думаю, що українці самі розберуться і повинні будуть розібратися. Мене турбує те, що російська держава веде агресивну політику, підбурюючи до війни, і намагається отримати вигоду нечесним способом. Так що мова йде про те, щоб врятувати Росію.

Ви жорстко критикуєте своїх російських друзів і співвітчизників, які, як Ви пишете, знають про тиранію і корупції в країні, але нічого не говорять. На Вашу думку, вони готові відмовитися від свободи, поки є можливість отримувати вигідні кредити і житло. Є ще надія щось змінити?

Так, звичайно. Я гадаю, що саме в результаті цього загострення в Україні російський режим втратив останню видимість своєї законності. Починаючи з 1990-их років, власне, навіть ще раніше, росіяни "чхали" на свою державу. Та й серед російських інтелектуалів широко розповсюджена думка: "Якщо ми не можемо вплинути на політику влади, тоді будемо жити незалежно від неї і займатися своїми особистими справами". Люди живуть так, ніби президента Путіна і взагалі немає. Але це не функціонує. Принаймні з того моменту, коли російські танки починають роз'їжджати за межами Російської Федерації.

У чому це проявляється?

Напрочуд дивно, як одна маленька людина змогла внести розбрат між мільйонами людей. Зараз на інтернет-порталах йдуть справжні битви, друзі стають найлютішими ворогами. У кожній родині і у кожному домі будуються барикади. Моя тітка, наприклад, дуже радіє з того, що Росія завойовує Крим. Моя мама подзвонила мені сьогодні вранці і попросила мене нічого більше не говорити на політичні теми. Напевно, тому що вона боїться, щоб танки не прийшли і до нас додому. Мої співвітчизники пишуть мені: "Те, що свобода слова обмежена в Росії, - це повна нісенітниця!". Але в той же час вони мені пишуть, що коли я наступного разу приїду до Росії, мене, напевно, заарештують і відправлять за Урал. І не розуміють, що одне суперечить іншому.

Ви оголосили, що на найближчій берлінській дискотеці Russendisko, де зазвичай багато російської музики, ви будете ставити тільки українську музику. Що це дасть?

Цим я хочу проілюструвати те, що написав у мережі Facebook: росіяни і українці є братніми народами, які близькі одне одному і не залишать один одного в біді. Напевно, вони допоможуть одне одному, але вже ніяк не за допомогою танків. Мій друг і колега Юрій Гуржи, з яким я займаюся проектом Russendisko, - росіянин і одружений з українкою. Ми виступимо за цінності, за які ми завжди виступали: за солідарність, міжнародну допомогу, за життя спільно і за мир без зброї.

Чи вважаєте Ви, що людям культури в Німеччині слід було б більше висловлюватися щодо конфлікту між Росією і Україною ?

Це вже багато хто робить. Наскільки я знаю, багато людей культури підписали звернення до російського уряду.

Новий ризький театр з Латвії нещодавно скасував усі свої виступи в Росії через конфлікт в Україні. Чи варто театральним і танцювальним колективам з Німеччини зробити те ж саме і відправитися замість цього на гастролі в Україну? Чи це вже занадто?

Думаю, що така культурна блокада була б неправильним рішенням. Вона вдарила б у першу чергу по людях, які цього не заслужили. Я не думаю, що люди, які ведуть Росію в прірву, ходять у театр. Але потрібно на всіх рівнях намагатися вести діалог з людьми і показати їм самих себе, як у дзеркалі. Щоб вони бачили, як їх сприймають у світі.

Хоча Ви й не збиралися виступати в ролі експерта з російсько-українських відносин, скажіть, будь ласка, як, на Вашу думку, буде розвиватися конфлікт надалі?

Думаю, що Путін прочитав мій пост в мережі Facebook і розмірковує зараз над тим, як йому скоріше повернути танки назад. Тільки він, звісно, знаходиться в скрутному становищі. Уперед йти він не може, оскільки у світі цього не зрозуміють і не допустять. Але й назад відступити він також не може, тому що він сам у власній країні за допомогою 24 телеканалів займався розпалюванням конфлікту. Тоді його прихильники скажуть: "Ти для цього не підходиш. Війни наполовину не буває".

Думаю, що Анґела Меркель може йому допомогти вийти з цієї ситуації, більш-менш не втративши обличчя. Не знаю, як вона це зробить. Але вона - розумний політик, який приймає рішення, який може дати йому слушну пораду.

Володимир Камінер народився в 1967 році в Москві. З 1990 року живе і працює в Берліні. Пише свої розповіді та романи німецькою мовою. Основна тема його творів - життя Німеччини очима вихідця з Росії. Кожна його книга в Німеччині стає бестселером. Крім літературної творчості, Камінер відомий тим, що регулярно зі своїми друзями-колегами проводить в Берліні та інших німецьких містах "Російські дискотеки" (Russendisco), які користуються популярністю серед німецькомовної публіки.