Франк Рохов вважає себе далеко не типовим німецьким парубком. "Жоден з моїх друзів та членів родини не розумів, чому я хочу на такий тривалий час поїхати до України,- розповідає новоспечений німецький волонтер. - Мільйон разів вони застерігали мене не виходити з квартири після заходу сонця та не заговорювати до незнайомців, адже "росіянам" не можна довіряти!"

Але Франк не послухався і приїхав до України на 10 місяців. Працював у Харкові: проводив освітні заходи для школярів, організовував волонтерські групи, багато подорожував. "Мої розповіді не розвіяли їхніх страхів,- сміється Франк,- я ж тим часом робив усе навпаки - до самого ранку розмовляв з українцями (а не з росіянами!) і завжди чудово проводив час. Я полюбив Україну через людей, які тут живуть, і серед яких я знайшов багато друзів".

Трохи божевільна

Волонтерство набуває дедалі більшої популярності. З одного боку, це можливість попрацювати не для себе, а для суспільства, з іншого – пізнання чужої країни. Еліці Вульфінґ - тридцять, у неї освіта біолога і житло у Німеччині. Але уже рік вона мешкає в Україні і планує залишитися ще на стільки ж. Каже, якби не сподобалося, не ухвалила б такого рішення: "Мої друзі казали: Господи, це ж Україна! Чого туди їхати, там же нічого немає! І там усе сіре. Але зараз, думаю, вони вже все зрозуміли. Хоча досі вважають, що я трохи божевільна."

Хоча раніше Еліка не до кінця знала про те, куди їде, тепер із впевненістю може сказати: Україна має що показати західному світові. 8 місяців вона працювала у чернівецькому єврейському музеї, а зараз бере участь у проекті реставрації місцевого єврейського цвинтаря. "Раніше я нічого не знала про євреїв в Україні,- розповідає дівчина. - Зараз це докорінно змінилося. І я вважаю це важливим і цікавим досвідом – працювати у галузі історії з дипломом біолога. А ще - спілкуватися з місцевими жителями".

Як виявилося, знайти спільні теми не важко - говорять переважно про історію, етнічні групи, відмінності, які зазвичай стосуються економічного добробуту і рівня життя. Але є й культурні моменти: "Мені тридцять, і я незаміжня. Це незвично для багатьох українців і вони завжди запитують, чи не хочу я вийти заміж". Їй іноді важко пояснити, чому у неї інше ставлення до шлюбу.

Але Україна змінює погляди на життя. У випадку Еліки Вульфінґ це стосується їжі. Раніше вона не вважала себе гурманом, а тепер любить посмакувати варениками та борщем. Не виключає, що за рік і сама навчиться готувати ці страви. Одразу по закінченню нинішнього кемпу Еліка їде пізнавати іншу частину України – ще рік вона працюватиме у Харкові.

Європейська волонтерська служба

Програма ЄС "Європейська волонтерська служба" реалізується в усьому світі. В Україні шостий рік цими проектами опікується міжобласна організація "СВІТ-Україна". Її президент Юлія Мясищева зазначає: "В основному ми проводимо короткострокові волонтерські програми - збирається група з 10-15 осіб, як правило, це молоді люди, але жодних вікових обмежень ми не робимо. Два-три тижні вони присвячують суспільно-корисній праці. Основний контингент – студенти та молоді фахівці з Європи, котрі ще не мають родини та після отримання вищої освіти хочуть у такий спосіб пізнати світ".

Нині тривають одразу кілька таких проектів. В Ужгороді - волонтери працюють із дітьми у Радванці – районі міста, де проживає ромська громада. У Закарпатській області ентузіасти рятують популяцію буйволів на одній із ферм, а у Чернівцях – упорядковують старий єврейський цвинтар.

Географія учасників широка – Польща, Франція, Чехія, Фінляндія, Угорщина, Іспанія, Великобританія, Ірландія. З Німеччини волонтери зазвичай приїжджають на довгострокові проекти, які тривають 1-2 роки. Для деяких з них таке занурення може стати справжнім випробуванням – адже доводиться проживати не з європейцями, як у таборах, а повністю занурюватися у незнайоме середовище та адаптовуватися до нових умов. Знання однієї англійської не врятує – доводиться братися за підручники та студіювати українську.

Волонтерка на пенсії

Вважають, що волонтерською роботою зазвичай займаються молоді люди. Проте Армут Шлєппер уже 50. За своє життя вона встигла побути добровольцем у Європі, Азії та Африці. Уродженка Берліна сьогодні живе і працює в Ірландії, викладає німецьку, англійську та російську мови у технічному коледжі.

10 тижнів відпустки – за цей час пані Шлеппер намагається хоч трохи пізнати Україну. Сюди вона приїхала у середині липня і вже встигла побувати в Карпатах. "Люди, в яких я жила, взяли мене в похід. Ми збирали квіти, гриби. Це був хороший початок знайомства з Україною. До цього я знала лише Росію. Але Україна – це інша історія, інша мова. І інші герої - тут кожне маленьке село має вулицю Тараса Шевченка".

Знає Армут Шлеппер і про боротьбу УПА за незалежність України – ці сторінки історії вивчала за великою кількостю пам’ятників у Західній Україні. Як і Еліка, у Чернівцях вона працює над відновленням єврейських могил. Поховання перебувають у занедбаному стані, бо більшість людей, які мали б доглядати за ними, давно виїхали: "На цвинтарі є могили часів Першої світової війни і навіть старіші. На багатьох надгробках через мох і траву не видно прізвищ, але на деяких можна прочитати німецькі імена."

Вважають, що саме такі спільні моменти приваблюють німців до України. Свої найперші враження від подорожі Армут Шлеппер пов’язує зі Львовом, з якого почалося її знайомство з "іншим світом". Як і багатьох приїжджих, небайдужими її залишили кав’ярні, тістечка і смачне пиво. Але особливо вона наголошує на важливій історичній цінності міста: "У Львові, як і у Чернівцях, багато цікавих музеїв. Я обов’язково рекомендуватиму своїм близьким приїхати сюди найближчим часом. Можливо, навіть наступного року, коли сюди приїде багато футбольних вболівальників".

Наступним пунктом у програмі Армут Шлеппер стане Одеса. А по закінченні подорожі вона повернеться до Ірландії, щоб решту своєї відпустки провести з рідними.

Автори: Яна Сасіна, Христина Бондарєва
Редактор: Захар Бутирський