Донецькі сепаратисти видворили у вівторок, 2 лютого, з підконтрольної їм території волонтерів Енріке Менендеса та Євгена і Дмитра Шибалових, які у 2014 році заснували у Донецьку благодійну волонтерську організацію "Відповідальні громадяни". При цьому голова організації Марина Черенкова досі залишається в руках бойовиків, після того, як її затримали 29 січня.

DW: Що наразі відомо про долю Марини Черенкової?

Енріке Менендес: Ніякої свіжої інформації у нас немає. Є практично стовідсоткова впевненість, що вона в донецькому "МДБ" (так зване "Міністерство державної безпеки ДНР" - Ред.) - про це нам говорили наші джерела ще до того, як нас туди викликали, ну і потім ми бачили в кабінеті її особисті речі. Зустрітися з нею не дають, лише в середу дозволили передати теплі речі.

Які звинувачення їй висувають? Про що з вами говорили в "МДБ"?

Не було ніяких офіційних звинувачень ні на адресу Марини, ні нам. Після затримання вона зателефонувала Євгену Шибалову і сказала, що нам вчотирьох потрібно підійти в "МДБ": йому, Дмитру Шибалову, мені і Ользі Коссе. Всі запитання стосувалися діяльності "Відповідальних громадян": коли організувалися, хто партнери, звідки фінансування, з якими видами допомоги працюємо. Особливу увагу приділяли співпраці з міжнародними місіями, питали, скільки грошей приходить на наші банківські карти, про наш автопарк та співробітництво з фондом Ріната Ахметова.

За кілька годин нам запропонували під диктовку написати текст: "Я, такий-то, повідомлений про рішення тимчасово виконуючого обов'язки "міністра держбезпеки ДНР" про моє видворення з республіки". Це стосувалося нас із хлопцями, Ользі дозволили залишитись. Причин нам не пояснили.

Вам дозволили поїхати самостійно?

Ні, кожного взяли під конвой по двоє співробітників "МДБ", відвезли додому, дали п'ять хвилин на збори. У Дмитра і Євгена забрали ключі від квартир. Після цього відвезли на блокпост, передали військовим, ті відконвоювали нас на лінію розмежування і сказали: ось траса, за пару кілометрів український блокпост, вперед. А вже вечір, блокпости закриті, в ці дні активізувалися перестрілки. Добре, хоч машину одну нашу віддали. Можливо, таємно сподівалися, що вночі ми десь на нейтральній території і здохнемо.

Ми під'їхали до українського блокпосту, нас не пропустили, сказали від'їхати на 150 метрів, щоб в разі обстрілу нас не зачепило, і чекати. Нам допомагали люди на українській стороні, домовлялись з військовими і прикордонниками, щоб нас пропустили. Врешті ми простояли там десь півтори години, мені цей час здався вічністю. Після цього нас пропустили. Вже в Курахово нас зустріли представники СБУ, причому без будь-яких претензій, дуже тепло зустріли.

Ви розумієте, з яких причин почалося це переслідування?

У розмові з нами слідчі дали зрозуміти, що основа звинувачення - наша співпраця з міжнародними місіями, зокрема, збір інформації. Ми дійсно збирали інформацію для наших партнерів: проводили анкетування мешканців, запитували їх про те, як змінюється ситуація, які є потреби - це стандартні методи, вони необхідні для ефективної роботи гуманітарних місій.

Це було кваліфіковано як шпигунство?

Слово "шпигунство" не звучало, але мова йшла про те, що ми збираємо дані, а це може нести загрозу безпеці "ДНР". По-друге, у нас не було реєстрації в "ДНР", хоча це цілком зрозуміло: чіткої процедури реєстрації для внутрішніх гуманітарних організацій там немає. Ще одна претензія, яка звучала неофіційно: ми можемо бути агентами впливу України через те, що працюємо з фондом Ахметова.

До Марини є претензії стосовно її висловлювань. Казали, що вона привернула увагу своїм інтерв'ю "Громадському телебаченню", де назвала керівництво "ДНР" "людьми, які захопили владу в Донецьку", і говорила про те, що Донецьк все одно буде частиною України. Але про повернення в Україну говорять всі представники "нормандської четвірки", включно з Володимиром Путіним, про це йдуть переговори в Мінську! Ніякої загрози "ДНР" чи образи на її адресу в цих словах не було. Ймовірно, на основі цього і було прийнято рішення про нашу депортацію.

Претензії до іноземних благодійних організацій у сепаратистів виникли ще минулого року. Як це відбилося на вашій роботі?

Коли в серпні в "ДНР" з'явилася процедура реєстрації міжнародних гуманітарних організацій, деякі наші партнери її не змогли пройти - Danish Refugee Council і Save the Children. Це заблокувало деякі наші проекти з ними, ми спробували завозити деяку частину їх гуманітарної допомоги, але влада "ДНР" нам не дозволила. Втім, ми продовжили розвозити гуманітарну допомогу для чеської організації People in Need - з цим було пов'язано більшість наших останніх проектів.

Які були масштаби вашої роботи останнім часом?

Власною адресною допомогою ми охоплювали десь 400-500 людей щомісяця, ще стільки ж - доставкою гуманітарної допомоги від фонду Ахметова. За напрямком роботи з бюджетними установами - інтернатами, будинками для людей похилого віку, школами, лікарнями - одержувачами були, напевно, близько 1,5 тисячі осіб. Зараз на "гарячу лінію" продовжують приходити заявки, але наша робота на території "ДНР" паралізована. Продовжуємо працювати на території "ЛНР" - в Брянці, Алчевську, Стаханові - через місцевих партнерів.

Які благодійні організації ще лишилися в Донецьку? Чи висока загроза для діяльності гуманітарних місій?

Продовжує працювати фонд "Допоможемо" та Міжнародний комітет Червоного Хреста. Є офіс ООН, але у них, як і у People in Need, немає власної доставки. Є кілька місцевих волонтерських груп, подібних до нашої - "Максимал", "Міст". Наскільки я знаю, їх теж запрошують на бесіди в "МДБ", але вони поки що працюють.

У середу погрози на свою адресу і пропозицію покинути "ДНР" з невідомого номера отримала волонтерка і журналістка Лариса Лісняк. Наступного дня вона виїхала. Логіка зрозуміла: влада намагається окреслити коло своїх інтересів, завести монополію на гуманітарну допомогу. Адже гуманітарна допомога тісно пов'язана з потенційною електоральною підтримкою. Напевно, місцева влада думає про майбутні вибори і хоче використовувати цей інструмент впливу. Думаю, діяльність волонтерів там зараз дійсно під загрозою, включаючи, навіть, фонд Ахметова.

Які відносини з керівництвом сепаратистів у вас були до цього?

Ми намагалися не перетинатися, наскільки це можливо. Дистанціювалися від спільних проектів. Звичайно, на рядовому рівні, на рівні бюджетних установ контактувати доводилося, але ми завжди намагалися, щоб наша діяльність не мала політичного забарвлення.

Особисто Вам через Ваші висловлювання в ЗМІ і соцмережах часто закидають підтримку режиму сепаратистів…

Мова про підтримку режиму не йде взагалі. Ми підтримуємо людей, які знаходяться в біді в тому регіоні. Моя особиста позиція: війна може бути зупинена тільки шляхом діалогу, коли кожна сторона піде на якийсь компроміс. Зараз є велика спокуса відчувати себе скривдженим, шукати собі тут якісь вигоди з цього статусу депортованих, змінити публічну позицію. Хтось чекає від мене покаяння. Але цього не буде.

Чи збираєтесь ви повернутися в Донецьк, чи бачите перспективи діяльності на іншій території?

Звісно. Місцеві жителі потребують нашої допомоги і, звичайно ж, я хочу повернутися, бо люблю свій дім. Для нас ця депортація була повною несподіванкою, як удар у спину. Нам здавалося, що після того, як ми допомогли регіону у важку хвилину, наша діяльність буде якось оцінена, але ми помилялися. Я - патріот Донбасу, і за його межами себе погано уявляю. Розумію, що в найближчі кілька місяців повернутись буде неможливо. Зараз ми обговорюємо варіант поновлення роботи на території Донбасу, яка підконтрольна українській владі. Там гуманітарна ситуація в цілому краща, але в прифронтових населених пунктах людям також потрібна допомога. Може будемо допомагати регіону й іншим способом - сприяючи налагоджувати діалог. Я вірю, що Донбас, розділений зараз політиками та війною, врешті-решт об'єднається, і настане мир. В мирний час регіону будуть потрібні люди, які можуть його відновити, люди конструктивні. І я хочу стати одним з таких людей.