Мардіні потрапила до Німеччини десять місяців тому звичним, хоч і небезпечним для сирійських біженців маршрутом: через Ліван та Туреччину до грецького острова Лесбос, а потім - через усю Європу до Німеччини. На шляху до Греції човен, на якому вона пливла, перекинувся. З пасажирів плавати вміли не всі. На літніх Олімпійських іграх-2016 плавчиня змагатиметься у дисципліні 200 метрів вільним стилем.

23-річна Роуз з Південного Судану. З 2002 року живе у Кенії. Змагатиметься у бігу на 800 метрів. Щоби потрапити до олімпійської команди біженців, атлети мали пройти відбір. У таборі, де живе Локоньєн, влаштували конкурс бігунів. "Деякі з нас бігли десять кілометрів босоніж, в тому числі і я. Було дуже спекотно, і я травмувала ногу, але все одно фінішувала другою", - згадує дівчина.

28-річний Джеймс залишив Південний Судан ще підлітком: коли у 2002 році розпочалася війна, його батьки боялися, що хлопчика змусять воювати, адже солдатам байдуже до віку дитини. Так він потрапив до Кенії. У Ріо Джеймс бігтиме дистанцію у 400 метрів. "Я опинився тут лише завдяки підтримці інших, тож я теж мрію допомогати тим, хто цього потребує", - каже атлет.

"Тут, у Найробі ми маємо умови для тренувань, розумієте? - розповідає південносуданський атлет Біль про базу, на якій тренується у Кенії. - Я не бачив тут жодного бігуна без кросівок!". На Олімпіаді у Ріо спортсмен бігтиме 400 метрів, але на своєму шляху від табору біженців у Какумі до Бразилії він називає себе ще й послом біженців. "Про цю подорож я розповідатиму дітям та онукам!" - каже Біль.

Рамі 25 років, він - справжня зірка: найшвидший плавець Сирії у дисципліні 100 метрів батерфляєм. Рідну країну залишив у 2011 році. Аніс провів чотири роки у Туреччині, а зараз живе у бельгійському Генті і дуже хвилюється. Ні, не через свій виступ на Олімпіаді, а через майбутню зустріч із своїм кумиром Майклом Фелпсом! Його бельгійська тренерка каже, що Рамі дуже рішучий.

Коли почалася війна, батьки Локоро втекли до кенійського табору біженців Какумі, залишивши 12-річного хлопця самого в Судані. "Я жив у домі мого дядька, а коли війна прийшла у місто, ми втекли до лісу. Там не було їжі. Їли тільки фрукти", - розповідає атлет. У Ріо 24-річний Пауло бігтиме дистанцію у 1500 метрів. "Моя мрія - побити рекорд, - каже Пауло. - Весь світ спостерігатиме за нами".

Дзюдоїст Пополе Місенга - біженець з Демократичної Республіки Конго. Він зізнається, що зовсім не має щасливих спогадів про свою країну: "Я пережив дуже, дуже страшні речі там. Я спав на дорозі, я спав у будинку, де зовсім нікого не знав..." У Бразилії, де він зараз живе та тренується, Пополе знайшов друзів, професійного тренера та надію на золоту медаль.

Дзюдоїстка з Демократичної Республіки Конго каже, що дратується, коли її називають біженкою. "Коли люди опікуються тобою, як біженцем, складається враження, що ти більше не маєш права змінити життя на краще, це слово, як ярлик, приклеюється до тебе, - каже спортсменка. - Я тут, аби забути про це слово та цей період мого життя. Для мене це вже минуле".

21-річна Анджеліна Лоаліт також була змушена залишити домівку через війну у Південному Судані. Її селище вигоріло вщент. Аби вижити, довелося ховатися у лісі, практично без їжі. "Відколи мене переселили, я не спілкувалася з братами, сестрами та батьками, не знаю, що з ними сталося", - каже Лоаліт. У Ріо вона змагатиметься у дисципліні біг на 1500 метрів. Якщо переможе, то допоможе рідним.

36-річний Йонас Кінде з Ефіопії почав бігати на великі дистанції ще підлітком. Свою любов до цієї дисципліни він зберіг і в таборі для біженців, де був єдиним, хто продовжував тренування, й у Люксембурзі, де живе вже чотири роки та готується до Олімпіади. "Бути спортсменом-біженцем - дуже важко морально та економічно. Але якщо справді любиш спорт, досягнеш будь-чого", - упевнений Йонас.