Коли 2009 року британську лейбористку, баронесу Кетрин Ештон призначили уповноваженою ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки, багато хто запитував себе: хто це така? Незважаючи на те, що британська політкиня впродовж року була комісаркою ЄС з питань торгівлі, в Європі і навіть у Великобританії її мало знали. Водночас поставлене перед нею завдання було вельми відповідальним: на посаді високої представниці ЄС у питаннях зовнішньої політики та політики безпеки вона була також віце-президенткою Єврокомісії та головою ради міністрів закордонних справ ЄС.

Після свого призначення Кетрин Ештон одразу спробувала позбавити своїх критиків козирів. "Судіть про мене за тим, що я роблю, і я гадаю, що тоді ви будете мною задоволені і пишатиметеся мною". Однак кілька днів тому вона поскаржилася на велике навантаження роботою і натякнула, що не кандидуватиме на другий термін. І це за півтора року до того, як завершується її теперішній мандат.

Погані знання іноземних мов

Щоправда, задоволених її роботою від самого початку було небагато. Усе почалося ще з поганих знань іноземних мов. Насамперед для французів це було великим недоліком для людини на такій посаді. А свої здібності у німецькій вона виявила лише одного разу незграбною фразою цією мовою: "Я вивчала німецьку в школі два роки, але я тепер забула". Ештон пообіцяла поліпшити свої знання іноземних мов, але досі цього ніде не проявила.

Набагато вагомішими, ніж мовні прогалини, були закиди, висловлені, приміром, австрійським євродепутатом Андреасом Мельцером: мовляв, Ештон "насправді не має зовнішньополітичного досвіду" і була призначена на цю посаду лише "як найменший спільний знаменник" країн-членів спільноти. Тепер, після кількарічного перебування Ештон на посаді, цей пункт критики фактично пережив себе.

Разом з тим за цей час накопичилася критика іншого ґатунку - те, що Ештон часто немає там, де вона повинна бути, що вона не справляється з багатьма завданнями, які передбачає її посада, і демонструє небагато завзяття та зусиль на цій відповідальній роботі. Особливо про це заговорили після випадку на одній з прес-конференцій в Єврокомісії, коли речниця Ештон на питання, де, власне, пропадає її керівниця, відповіла: "Ми не знаємо, але вона точно працює".

Складні політичні умови

Та чи справедливі такі закиди? Яніс Еммануілідіс з брюссельського Центру європейської політики (European Policy Centre) зауважує: "Вона діяла вкрай обережно. Вона не демонструвала чіткої стратегічної лінії. Були моменти, коли вона недостатньо швидко реагувала, була нерішучою. Але слід також враховувати, що вона оперувала за вельми складних умов". Фінансова криза залишила Ештон небагато простору, аби впритул займатися іншими зовнішньополітичними темами. А в питанні Сирії чи Лівії ковдру на себе швидко перетягли інші великі країни-члени ЄС - такі, як Великобританія та Франція.

У розмові з Deutsche Welle німецький євродепутат Ельмар Брок теж взявся захищати її. "Те, що за два роки вдалося розбудувати зовнішньополітичну службу ЄС, яка функціонує на базі багатьох країн-членів спільноти, але в ООН уже на 90 відсотків представляє спільну європейську позицію, це, безперечно, прогрес".

Межі спільної зовнішньої політики

Завдання Ештон - координувати та бути посередником, аби виробити спільну зовнішню політику ЄС. Це потрібно спільноті, аби бути сильною не лише в економічному плані, але й мати вагоме слово на зовнішньополітичній сцені. "Якщо ми діятимемо разом, ми зможемо захистити наші інтереси. Якщо ні - тоді інші ухвалюватимуть замість нас рішення", - говорила вона. Утім, розбіжності всередині самого ЄС все ще великі, зізнавалася сама Ештон: "Проблема в тому, що є різні точки зору: 27 суверенних країн-членів свято вірять у своє право самим визначати свою політику".

Також політолог Яніс Еммануілідіс бачить межі спільної європейської політики. "Можна говорити про дедалі кращу координацію національних зовнішніх політик. Але коли йдеться про питання миру та війни, то європейцям вельми складно визначитися зі спільною позицією". У короткостроковій перспективі в цьому нічого не зміниться - навіть якщо зовнішню політику ЄС очолить якась інша людина.