Пізнє літо 1945 року. Десятирічний Вернер Кроковскі зі своїми мамою та бабусею, сестрами, тіткою та її трьома дітьми дісталися до західнонімецького містечка Гельмштедт. Жінки та діти були обірвані, голодні та спраглі. Дорогою вони харчувалися ягодами та падалицями. Радянських прикордонників підкупили денатурованим спиртом. Позаду залишилася тижнева Одіссея Східною Європою - подорож у переповнених потягах та піший перехід через "зелений кордон" між російською та британською окупаційними зонами. Тут, у Гельмштеді, вони хочуть залишитися. Принаймні поки що.

Європа-1945: Континент у русі

Вернер Кроковскі та його родина належали до 12 мільйонів біженців та вимушених переселенців, які після закінчення Другої світової війни прибули до зруйнованої Німеччини. Хлопець народився та зростав у селищі Ной-Шиманен, що у тій частині Східної Прусії, яка тепер належить Польщі. Ще під час війни союзні держави - США, СРСР, Великобританія та Франція - узгодили план повоєнного устрою Європи. Через два місяці після капітуляції злочинного нацистського режиму наддержави знову зустрілися, цього разу на Потсдамській конференції (17 липня - 2 серпня 1945 року), щоб нарешті визначити майбутні державні кордони.

Результати конференції викликали у Європі масову міграцію: Радянський Союз, який найбільше постраждав від війни, отримав східні польські регіони. Польщі ж, у свою чергу, дісталися такі німецькі землі, як частина Східної та Західна Прусія, Померанія та Сілезія. Чехословаччина отримала частину Богемії. Всі ці зміни стосувалося не тільки німців, але вдарили передусім по них - призвідниках війни. Мільйони осіб втратили батьківщину та шукали нову домівку. Як-от Кроковскі, котрі тепер тулилися у Гельмштеді у маленькій квартирі родичів - 11 осіб у невеликому приміщенні. А ще до родини повернувся давно зниклий батько - приїхав на велосипеді зі Східної Прусії.

Німеччина у руїнах, дефіцит житла

У Гельмштадті тітка Вернера нарешті змогла відвести його маленького двоюрідного брата до лікаря. У хлопця вже тиждень як була поранена нога. Коли радянські війська увійшли до Східної Прусії, то обстріляли дядька Вернера, який тримав на руках свого сина. "Обидва впали. Мій дядько був мертвим, а двоюрідний брат кричав, але встав. У вирі війни ніхто так і не зрозумів, чому їх обстріляли. Коли до нас прийшла тітка, то принесла у гаманці кулю".

Після двох місяців у таборі для переселенців Кроковскі в'їхали у барак з бетонних плит. Навіть у 1960-х чимало біженців та вимушених переселенців усе ще жили у таборах - у тимчасових бараках та будинках з гофрованого заліза, котрі взимку були крижані, а влітку розпечені. Німеччина тоді лежала в руїнах, багато міст були зруйновані бомбардуваннями, тож житло було дефіцитним. У багатьох місцях новоприбулих розселяли по оселях місцевих жителів, тож побутові конфлікти були звичною справою. Хоч усі й говорили однією мовою, до переселенців часто ставилися з підозрою і називали їх "поляками" або "дармоїдами". Таборам біженців давали образливі назви на кшталт "Нова Польща" або "Часникове селище".

Адаптація у чужому краї: шлях до успіху

Біженці та вимушені переселенці ще довго залишалися у таборах, а з часом переїжджали до тимчасових притулків. Те, що безпритульні отримують пільгові кредити на будівництво власних будинків, викликало заздрість місцевого населення. Якщо біженці-протестанти оселялися у традиційно католицькій місцевості (або навпаки), то вірні різних конфесій ще кільканадцять років співіснували окремо. На шкільних подвір'ях креслили лінії, за які дітям з різних середовищ не дозволялося заходити.

Поступово іммігранти та місцеві жителі змішалися. Вернер Кроковскі, якому в січні 1946 року було 11 років, легко налагодив контакти з однолітками. Він знову пішов до школи, де сидить на уроках як поруч із дітьми з Померанії або Сілезії, так і поруч з місцевими школярами. На глузування однокласників, які передражнювали його східнопруський діалект, він відповідає пародією на їхню вимову - але і сам швидко вивчає літературну німецьку.

Зовсім інша ситуація з дорослими. Їм адаптуватися важко. "Мої батьки розмовляли тільки про Східну Прусію. Вони завжди хотіли повернутися назад". Поки багато старих людей мріяли повернутися на втрачену батьківщину, створювали організації переміщених осіб та земляцтва, молодь прийняла реалії життя. І дедалі більше змішувалася з місцевим населенням.

"Важливим фактором інтеграції була належність до якихось товариств, наприклад, спів у церковному хорі, - розповідає історик Маріта Краусс, яка вже багато років досліджує цю тему. - Або гра за спортивний клуб, де, як і сьогодні, раді бачити тих, хто забиває голи".

Робота, весілля, будівництво: народження економічного дива

Для відбудови Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) у 1950-х роках була потрібна уся наявна робоча сила. Вернер Кроковскі влаштувався учнем слюсаря-механіка в Айзенерц-Гютте, а у 1953 році склав іспит на звання підмайстра. Але він, як і раніше, ділив ліжко зі своїм братом, який 1946 року повернувся з полону, - аж доки той не одружився. Далі життя пожвавилося: Вернер купив мотоцикл, потім авто. У 1962 році він одружився та в'їхав у першу власну квартиру. Коли народилися дві доньки, звів будинок. Вернер Кроковскі взяв участь у німецькому економічному диві. ФРН стала його батьківщиною.

Історія Вернера Кроковскі показує, наскільки важлива інтеграція - і як сьогодні можна було б інтегрувати у суспільство іммігрантів. "З досвіду усіх країн, які приймають мігрантів, можна винести такий урок: людям треба якомога швидше дати можливість працювати", - вважає історик Маріта Краусс. Це може допомогти і біженцям із Сирії або Африки. "Цим людям треба дати хоча би тимчасове право залишитися на якийсь час у країні, щоб вони могли показати свої навички на робочому місці".

Примусова інтеграція в НДР

Поки у ФРН біженці та вимушені переселенці на кшталт Вернера Кроковскі були двигуном економічного дива, планова економіка комуністичної Німецької Демократичної Республіки (НДР) потребувала їх просто як робочу силу. Але на відміну від Західної Німеччини, де організації переселенців захищали їхні інтереси та плекали традиції, у НДР біженців примусово квазіінтегрували. Їх офіційно називали "новими громадянами" або "переселенцями". Створювати будь-які громадські організації їм заборонили.

Це була помилка, вважає Маріта Краусс: "Ми сьогодні знаємо, що людині зі своєю культурою не просто інтегруватися до нового суспільства. Багато громад, які виникли як товариства переселенців, дали їм відчуття захищеності".

Біженці як шанс для ФРН

Гідне житло, готовність до адаптації, робота та визнання з боку суспільства - такими були (і залишаються сьогодні) найважливіші чинники успішної інтеграції переселенців. Але на відміну від біженців повоєнних часів, які - попри всі труднощі - принаймні розмовляли тою ж мовою та належали до тої ж культури, що й місцеве населення, сьогоднішнім мігрантам доводиться важче. Але вони також мають навички та потенціал, які варто відкрити та сприяти їхньому розвитку. Адже населення Німеччини скорочуватиметься - і країна потребуватиме кваліфікованих та готових учитися мігрантів.

Коли сьогодні Вернер Кроковскі чує по радіо про біженців або бачить їх по телевізору, на нього накочуються спогади. "Не думайте, що нас охоче приймали, - каже він. - Якби у нас не було табору, не знаю, де б біженці жили. Слава Богу, що в нас був табір". Попри всі труднощі спільнота біженців була для Вернера Кроковскі притулком, завдяки якому вдалося здобути відчуття безпеки у новому житті.