Програма культурного обміну Au pair відома в усьому світі. Зазвичай про свій досвід роботи в чужій країні потім розповідають дівчата - розповідають, як їм пощастило або не пощастило з приймаючою родиною. Але доглядати за дітьми за цією програмою приїздять і хлопці, для яких знайомство з Німеччиною розпочинається із цієї програми. Утім, кількість чоловіків, які готові їхати доглядати за дітьми за кордон, вкрай мала. Як засвідчило проведене декілька років тому дослідження порталу au-pair-agenturen.de, дві третини профільних агенцій у Німеччині констатували, що кількість заявок від чоловіків не перевищує п'яти відсотків від загальної кількості. Крім того, виявляється, хлопців часто не наважуються брати і сім'ї. Невже Au pair справді суто "дівчача" програма? Чи дійсно хлопцям не під силу догляд за дітьми? Із цими запитаннями DW звернулася до декількох хлопців Au pair. 

Віталій Проценко приїхав за програмою Au pair у 23 роки з Харкова

Я приїхав з метою надалі вступати до німецького університету. Моя перша родина жила в маленькому містечку на півночі Німеччини. Мати, яка виховувала чотирирічних двійнят, хотіла бачити в мені помічника. Однак я переоцінив свої навички й зовсім не був готовий до роботи з дітьми. В резюме я схитрував, прикрасивши свої кулінарні здібності, досвід у вихованні дітей і навички водіння. Насправді ж з'ясувалося, що готувати я вмію лише базові страви, а за кермом я почуваюся дуже невпевнено, попри наявність водійських прав. Діти часто мене не слухались, й було важко знайти з ними спільну мову. Я розчарував родину. Сварки спалахували дедалі частіше, після чергового конфлікту я почав шукати нову родину.

Через місяць я переїхав до Мюнхена. Жінка виховувала сина одна. Спочатку в мене не склалися стосунки із сином-підлітком. Але урок я добре засвоїв: слід бути не лише другом, але й "старшим". Я усвідомив рівень відповідальності й сприйняв обов'язки цього разу серйозно. Інтенсивні курси німецької мови дуже допомагали вдосконалювати мої навички, але вирішальну роль відіграло живе спілкування.

Я скористався всіма можливостями й проводив багато часу з родиною. Через три місяці ми заприятелювали. Я прожив у їхньому домі півтора року, й після програми вступив до німецького університету. Тепер я навчаюсь в одному з університетів у Німеччині, веду власний блог про Німеччину й німецьку мову, ділюсь досвідом. Нині у мене інше життя, але з Бірґіт і Фабіаном ми досі підтримуємо дружні стосунки, вони стали моєю німецькою родиною.

Костянтин Гіоргадзе приїхав до Німеччини за програмою Au pair у 19 років з Грузії

"Німецькі родини рідко шукають хлопців. Мені було важливо підібрати родину, інтереси якої збігалися би з моїми, адже я мав цілий рік прожити з цими людьми під одним дахом.

Моя перша родина жила в селі на півдні Німеччини. Молоді батьки та їхній шестирічний син прийняли мене приязно. Так пройшли перші два дні. Згодом з'ясувалось, що працювати доведеться понад належні години. Крім того, мене позбавили комп'ютера. Якось уся родина поїхала на вихідні, а холодильник закрили на замок. Невдовзі я переїхав до нової родини в Кельні, щоправда, залишився там лише на чотири місяці. Третя родина жила в Баварії. Таня виявилася дуже доброю людиною. Ми одразу ж знайшли спільну мову з її чотирнадцятирічним сином. Однак мені не продовжили візу. Я повернувся до Грузії, отримав освіту й далі вивчав німецьку. У новому семестрі 2017 року я розпочну навчання у Вюрцбурзі й безпосередньо там шукатиму роботу в Німеччині.

Програма Au pair - хороший шанс пізнати країну зсередини, здобути нові навички та розширити горизонт своїх можливостей. Якщо ви плануєте отримати такий досвід, раджу не поспішати з вибором родини й спілкуватися з нею ще з дому".

Сергій Сорокін приїхав за програмою Au pair в 24 роки з Мурманська

Про програму я дізнався від знайомих. Понад півроку безуспішно шукав родину сам і знайшов лише через посередника. Хлопцям складніше шукати, ніж дівчатам.

Я прилетів до Берліна зі знанням німецької мови на початковому рівні. Інтегруватися до нового середовища мені допомогла німецька бабуся в родині, яка мене прийняла. Вона добре володіла й російською мовою. Родина оплатила мені інтенсивні курси німецької.

У моїй гостьовій родині було п'ятеро дітей у віці від року до восьми. Я багато часу проводив з ними, а вечорами допомагав батькам із вечерею. Якось за власною ініціативою насмажив млинців, і вони родині так сподобалися, що це стало нашою традицією.

Попри всі переваги, жити з чужими людьми непросто. Іноді я замикався і не приділяв достатньо часу родині. Вони це відчували і теж віддалялися. Нині я розумію, що не вартувало мовчати й ображатися. Важливо обговорювати проблеми. Au pair - це компроміс, в якому кожна сторона має усвідомлювати свою роль.

Після цієї програми я взяв участь у програмі "Добровільний соціальний рік" (Freiwilliges soziales Jahr) - працював у дитячому садку, і вступив до Вищої школи фізкультури й спорту (Deutsche Sporthochschule) в Кельні.

Сергі Копалеішвілі приїхав за програмою Au pair у 22 роки з Тбілісі

З усіх європейських країн Німеччина видалась мені найбільш реалістичним варіантом для отримання закордонного досвіду. Вона порівняно недорога для життя, а освіта тут безкоштовна. Я звернувся до агентства, і вони підібрали родину. Ми зідзвонились, поспілкувались із приймаючою стороною, і вже невдовзі я прилетів до Кельна.

Озираючись назад, я розумію, що не був психологічно готовим до того, щоби жити з незнайомими людьми і щоденно виконувати їхні доручення. Головою родини була жінка, а для грузинського менталітету це дивно. Мені було важко змиритися з нескінченними вказівками і роллю домогосподаря. Я мусив готувати сніданки й обіди, прибирати будинок. Родина вимагала, щоби я готував страви німецької кухні. Я відвідував курси німецької, заводив знайомства і, маю зізнатися, недбало ставився до своїх обов'язків. Одного разу мене викликали на "серйозну розмову" й повідомили, що моїх послуг більше не потребують. Агентство не змогло підібрати мені нову родину, але на допомогу прийшли друзі.

Переїхавши до маленького села, я почав працювати на фермі у батька-одинака. Дорослому синові не потрібна була няня, але робота для мене знайшлась. Шість днів на тиждень я дбав про ферму: вставав о п'ятій ранку, чистив стійла, доїв корів. Чи міг я уявити собі такий поворот? Стосунки із приймаючою стороною були прохолодні. Суворий селянський побут. Німецьку доводилося вчити у спартанських умовах: за підручниками та аудіоматеріалами. Комп'ютера у мене не було. Коли я здав мовний іспит, сказав, що йду. Мені вдалося вступити до німецького університету.

Молоді слід розуміти, що Au pair - програма, яка передбачає хатню працю. Виникатимуть складнощі й конфлікти. Це неминуче.