За наявними даними, наша Сонячна система налічує вісім чи дев'ять планет - усе залежить від того, кого запитати, адже деякі експерти до них відносять і Плутон, хоч ще 2006 року Міжнародний астрономічний союз (МАС) позбавив це небесне тіло статусу планети. Перше зображення поверхні карликової планети вчені отримали 2015 року. Але милуватися найпершими фото небесних тіл земляни могли ще 1960 року.

Міжпланетна космічна станція "Марінер-10" вирушила до Меркурія 1973 року. З усіх планет Сонячної системи саме Меркурій розташований найближче до нашого Сонця. Ось це фото поверхні Меркурія, що напрочуд нагадує поверхню Місяця, космічний зонд відзняв у березні 1974 року. Відстань від Меркурія до Сонця становить від 46 до 70 мільйонів кілометрів, бо його орбіта - не ідеальне коло.

5 лютого 1974 року "Марінер-10" зробив ось цей знімок великим планом сусідки Меркурія - Венери. Кольори на фото були посиленні НАСА, аби рельєфно зобразити помережану хмарами атмосферу Венери. Адже планета огорнена густим серпанком хмар, утворених двоокисом вуглецю. На шляху до Венери антена міжпланетної космічної станції діяла небездоганно. На додачу зонд втратив багато палива.

Перше одержане з космосу фото, де нашу планету видно цілком, зробили камери космічного апарата "Лунар орбітер-1". Це сталося в серпні 1966 року, тобто три роки до того, як перша людина ступила на поверхню Місяця. Від останнього видно на цьому знімку на передньому плані його тінь. Знімок був частиною цілої серії таких фотографій, що мали стати в пригоді при підготовці висадки астронавтів на Місяць.

Цей знімок великим планом сусідньої до нас планети - перша світлина поверхні іншої планети, відзнята космічним зондом. 15 липня 1965 року її відзняли камери міжпланетної космічної станції "Марінер-4". Вчені, які сподівалися побачити моря, долини та гори, були розчаровані - на фото видно лише схожі на місячний ландшафт кратери. Видання New York Times написало тоді: "Марс, ймовірно, мертва планета".

19 листопада 1973 року фотокамера космічного зонду "Піонер-10" відзняла першу фотографію Юпітера з відстані 130 тисяч кілометрів. А ось космічний апарат "Юнона" робить обліт навколо нього на віддалі лише 5 тисяч кілометрів. З екваторіальним діаметром у майже 143 тисячі кілометрів Юпітер - найбільша планета Сонячної системи. Його маса вдвічі перевищує масу всіх інших планет системи разом узятих.

Перше зображення цієї планети-гіганта та його відомих кілець зробив 31 серпня 1979 року запущений після "Піонера-10" космічний апарат "Піонер-11". Це була небезпечна місія. Приміром, коли зонд пролітав крізь зовнішні кільця Сатурна, він ледве не зіштовхнувся з одним із двох відкритих ним супутників планети. Угорі зліва світлини видніє один із них - Титан.

На одному з перших зображень Урана, які одержали вчені, видно його кільця. Зонд "Вояжер-2" відзняв цей знімок у 1986 році. На Урані панують температури до мінус 221 градусів за Цельсієм, тож він є найхолоднішою планетою нашої Сонячної системи. Вченим довелося з Землі повторно лагодити камеру зонда, яка вийшла з ладу під час прольоту космічного апарата поблизу Урана.

Камера "Вояжера-2" передала на Землю і перші зображення планети Нептун. Це відбулося у серпні 1989 року. Вченим відомо, що ця планета має чотири хмарних зони. Для тих, хто не визнає Плутон за планету, Нептун є найбільш віддаленою від Сонця планетою. Відстань від Нептуна до нашого центрального світила становить 4,5 мільярда кілометрів, тобто в 30 разів більше, ніж відстань від Сонця до Землі.

Факт позбавлення Плутона статусу планети не применшив захвату науковців та аматорів, коли НАСА оприлюднило 13 липня 2015 року перші фото великим планом поверхні цього небесного тіла. Космічний апарат "Нові горизонти" подолав задля цього зображення 4,88 мільярда кілометрів, долетівши до одного з найбільш віддалених куточків Сонячної системи.

Ймовірно, у теплу пору року вода біжить вниз схилами марсіанського ландшафту, залишаючи у скелі рівчаки. Учені уперше знайшли рідку воду, яка все ж таки існує на Марсі.

Солоні струмки близько п'яти метрів завширшки і більше ста метрів завдовжки, як тут, на схилах кратеру Горовиць. Вода непитна. У ній міститься забагато солей, зокрема перхлорат магнію. На цій планеті в принципі схилами течуть соляні маси з водою.

У кратері Гарні, очевидно, також текли мінеральні струмки. Через високий вміст солі температурний рівень, за якого замерзає вода в цих струмках, знижується, і вода залишається рідкою навіть у марсіанські морози. Рівчаки, однак, з'являються тільки в марсіанське літо. Проте, у справді холодні зими вода, судячи з усього, замерзає.

Американські вчені проаналізували дані зонду NASA "Mars Reconnaissance Orbiter". Про рівчаки на схолах було відомо і раніше. Тепер дослідники уперше вивчили під спеціальним мікроскопом склад води у струмках і виявили в ньому солі. Це зовсім непросто, коли перебуваєш на висоті 300 кілометрів!

Уже певний час вчені припускають, що на Марсі є більше води. Раніше водою була заповнена велика площа червоної планети. На Марсі був справжній океан. Значна частина холодної води згодом випарувалась у космічний простір.

Марсохід Curiosity теж шукає на Марсі воду - а значить, життя. Адже де є рідка вода, як сподіваються люди, там неподалік має бути і життя. Однак американські дослідники припускають, що вода зі схилів Марсу занадто солона для людини.

Хто може знати напевне? Життя на Марсі, ймовірно, геть не схоже на життя на Землі. Інопланетян, які не знають голівудських фільмів, на планеті шукати не варто. Але мікроби, що виживають у солі, відомі також і на Землі - чому би їм не жити і на схилах Марсу? Це було би справді сенсаційним науковим відкриттям.