Одним з найважливіших завдань FATF є налагодження співпраці між державами, які мають обмінюватися відомостями у випадку, якщо з'явилася підозра у транспортуванні нелегальних грошей з однієї країни у іншу. Держави ж, які відмовляються інформувати одна одну, або ж не виконуть вимог FATF (приміром, створення умов для відслідковуання справжніх власників фірм), з'являються у "чорному списку" організації.

Україна значилася у цьому списку з 2002 по 2004 роки. Потім держава перебувала під наглядом FATF у процесі моніторингу і лише на засіданні організації 28 жовтня 2011 року через "досягнення значного прогресу" (як зазначено на офіційній вебсторінці FATF) моніторинг України було припинено.

Як повідомили Deutsche Welle у FATF, як Україна, так і Росія дуже активно і плідно нині співпрцюють з організацією, і її спеціалісти не мають даних про те, що саме російські та українські гроші масово відмиваються у якійсь певній країні. "Якщо почитати газети, то, залежно від того, у якій державі ви мешкаєте, ви знайдете там інформацію, що гроші з цієї держави відмиваються деінде. Але це не завжди видно слідчим. І якщо вони це бачать, то їм важко робити якісь узагальнення",- розповідає експерт FATF Вінсент Шмоль.

Тим часом, за офіційними данними, роміщеними на сторінці посольства України, приміром, Республіка Кіпр є лідером за розміром інвестицій в українську економіку. Станом на 1 січня 2011 року інвестиції з цієї республіки сягнули 6,342 мільярда доларів. Експерти авторитетного британського економічного видання Financial Times вважають, що це фактично свідчить про повернення українського капіталу, відмитого на Кіпрі, додому.

Нігерія, Єгипет, Лівія - гарні приклади

Чому ж у FATF про це не знають? За словами Вінсента Шмоля, щоб правоохоронні органи країни призначення зацікавилися первними переказами грошей, потрібно, щоб на батьківщині - у країні походження - було розпочато розслідування. В іншому випадку все виглядає законно.

Це стосується не лише коштів, прихованих від рідної податкової інспекції, а й грошей, вкрадених з бюджету. "Якщо у країні, де було вкрадено гроші, не було розпочато розлідування, у державі, куди спрямували гроші, правоохоронці нічого не можуть зробити",- говорить експерт.

Вінсент Шмоль наводить приклад Нігерії. Тамтешній диктатор Абача роками привласнював державні кошти і спрямовував їх на рахунки у Швейцарії та Великобританії. Відповідні особи у тих країних знали, що кошти надходять з Нігерії, і підозрювали, що вони не були чесно зароблені. Але нічого не могли зробити. Оскільки власник рахунку був чистим перед законом. І, до того ж, легітимним лідером держави.

Так само як і, приміром, Хосні Мубарак - президент Єгипту. Останній теж активно крав і відмивав державні гроші. "Фактично доки Мубарак не залишив посаду, він був легітимним керівником. Якщо керівники якоїсь країни надсилаюь гроші за кордон і вони є визнаними і легітимними керівниками держави, визнаними й іншими державами, практично неможливо сказати їм: "Вибачте, ваші гроші є незаконними, і ми їх просто конфіскуємо і віддамо їх справжнім володарям",- каже експерт.

Хто може безкарно відмивати гроші

За словами Вінсента Шмоля, багато неурядових організацій нарікали на те, що світове співтовариство дозволяло африканським диктаторам красти гроші у власного народу і нічого не робило. Втім, навіть у випадку лівійского лідера Муамара Кадафі, який до останнього часу був визнаним главою держави, ніхто не міг накласти арешт на його рахунки, бо це було б незаконно.

Тож, доки прваоохоронці вдома закривать очі на викачування грошей певними особами, ані FATF, ані відповідні органи за кордоном нічого вдіяти не можуть. Нині безкарно красти гроші у власного народу та ховати їх за кордоном можуть керівники держав, члени урядів, керівники правоохоронних структур, судді, визначні політики, а також усі, кого вищезазначені особи покривають.

Звичайно, робити це вони можуть доти, доки в них на батьківщині не зміниться політична ситуація і не розпочнеться слідство. Приміром, нині мешканці Єгипту вимагають від керівництва Кіпру повернути їм усі гроші, які вкрав тепер вже колишній президент Хосні Мубарак.

Автор: Тетяна Карпенко
Редактор: Захар Бутирський