Довга вервечка виголоджених обірваних чоловіків покидає Сталінград, радянське місто на Волзі. Німецьких солдатів охороняють озброєні червоноармійці, проте ті ледве тримаються на ногах. Вони занадто слабкі, аби вдатися до втечі. Ця сцена перших днів лютого 1943 року глибоко проникла у колективну свідомість німців.

Націонал-соціалістична пропаганда зображала поразку під Сталінградом як "жертовний шлях". Це було міфом, адже за шість місяців до неї Шоста армія Вермахту окупувала місто. За приблизними оцінками, 40 тисяч цивільних осіб загинули лише під час бомбардування міста німецькими військами. Пізньої осені 1942 року Червона армія звільнила місто ціною величезних жертв. Під Сталінградом загинуло близько 480 тисяч радянських солдатів - ця цифра більш ніж удвічі вища за кількість загиблих з німецької сторони.

Історики в окопах

У своїй новій книзі "Протоколи Сталінграда" німецький історик Йохен Гелльбек уперше вичерпно зобразив переживання солдатів Червоної армії і мирних жителів під час Сталінградської битви. Приводом для її написання стало повторне відкриття унікальних та автентичних джерел, зібраних під час бойових дій.

"Група московських істориків опитала 215 свідків, розмови протоколювалися. Серед них були не лише генерали й комісари, а також і прості червоноармійці і мирні жителі", - пояснює Гелльбек, який викладає у Ратгерському університеті в США. Інтерв'ю частково записувалися навіть в окопах. Після десятиріч, протягом яких ці протоколи перебували під грифом "таємно", Гелльбек разом з російськими істориками отримав можливість їх опрацювати.

"Не повинно залишитися каменя на камені"

Особливо проникливими є протоколи розмов з мирними жителями, наприклад, із кухаркою Аграфеною Поздняковою. Мати шести дітей після нападу німецьких військ змушена була покинути свій дім і перебралася разом зі своєю родиною в землянку. "27-го (вересня - Авт.) був сильний обстріл. Мого чоловіка і мою дівчинку вбили, а нас засипало", - наводяться її слова у німецькому виданні книги Йохена Гелльбека "Die Stalingrad-Protokolle" ("Протоколи Сталінграда"), яка вийшла у 2012 році у видавництві Fischer Verlag. Пізніше Аграфена Позднякова описує боротьбу за їжу. "Потім, коли німців оточили, вони й самі їли конину. Нам вони залишили ноги, голову, нутрощі. Коли ж і це закінчилося, то не було й цього. Вони все забирали самі, нам вони залишали лише копита і нутрощі", - йдеться далі у "Протоколах Сталінграда".

Перед нападом Гітлер наказав: "У Сталінграді не повинно залишитися каменя на камені". Мирне населення мало бути вигнане у степи або вивезене на примусові роботи. Депортації та вигнання місцевих жителів розпочалися одразу після німецької окупації Сталінграда. На початку радянського контрнаступу, за різними оцінками, у місті все ще перебувало близько 15 тисяч мирних жителів. У лютий мороз, потерпаючи від голоду, вони поневірялися по руінах і землянках. Їхнє місто було майже вщент зруйноване.

Боротьба двох диктаторів за владу?

З іншого боку фронту лунали не менш жахливі розпорядження. Диктатор Сталін поширив Наказ № 227: "Ані кроку назад". Після цього цивільному населенню міста було відмовлено у широкомасштабній евакуації перед початком битви. Безжалісне ставлення пояснювалося не лише стратегічно важливим розташуванням міста на Волзі. "Сталінград носив ім'я Сталіна. Тому як взяття, так і оборона міста мали для обох сторін політичне значення", - пояснює Торстен Дитрих, експерт Центру воєнної історії і суспільних наук Бундесверу в Потсдамі.

Жорсткі накази Гітлера і Сталіна вплинули й на інтерпретації Сталінградської битви в історичних дослідженнях. "В уявленнях німців у 1950-х роках Сталінград бачився як боротьба за владу між двома диктаторами, жертвами якої стали сотні тисяч людей", - пояснює Дитрих. Однак завдяки подальшим науковим дослідженням таке тлумачення вже застаріло, вважає експерт. Йохен Гелльбек своєю чергою наголошує, що фіксація лише на диктаторах створює враження рівнозначності двох систем і двох суспільств. "У такому випадку обидві сторони постають жертвами", - говорить історик. Проте він підкреслює, що німецька сторона вела завойовницьку війну, тоді як для радянських солдатів Друга світова була війною заради визволення від фашизму.

Унікальні свідчення

Настільки численні й автентичні свідчення очевидців Сталінградської битви уперше постали перед міжнародним загалом. "Протоколи Сталінграда" заперечують поширений стереотип, що радянські солдати і мирні жителі були втягнуті в боротьбу виключно від страху перед сталінським терором. Натомість зі сторінок історичних документів постають люди, які добровільно і жертовно боролися, тому що хотіли звільнити їхню батьківщину від агресора.

Історики сходяться принаймні в оцінці наслідків Сталінградської битви: вона стала поворотним пунктом Другої світової війни. Для червоноармійців перемога хоч і коштувала багаточисельних жертв, проте означала величезний і обнадійливий тріумф. В Німеччині ж ця битва зруйнувала ілюзію непереможності Вермахту. Куди більшим було розчарування німецьких солдатів, які потрапили до полону. Вони першими на власній шкірі відчули, що служили диктаторові-нелюду, для якого їхні життя нічого не означали.