Хуссейн Деракшан народився 1975 року в Ірані, а 2001 року він поїхав до Канади в Торонто для здобуття освіти. Саме там він, обравши собі нік Ходер, розпочав експериментувати з блогами та переклав інструкцію для ведення блогів на фарсі, що породило справжній лавиноподібний процес в іранській блогосфері. Вже 2004 року Іран входив до п'ятірки країн світу з найбільшою кількістю блогерів. Утім, життя останніх було не без небезпек. Так 2008 року Хуссейна Деракшана заарештували в Ірані. Лише 2014 року його звільнили з в'язниці за особистим наказом духовного лідера країни аятолла Алі Хаменеї. З 2015 року Деракшан, який проживає в Ірані, критикує в своїх есе та виступах те, як діють соціальні мережі та занепад обміну політичними думками в інтернеті.

DW: Пане Деракшан, упродовж шести років ви, самі того не бажаючи, були оффлайн. Це - неабиякий відрізок часу не лише для інтернету. Якими були ваші враження після виходу на волю?

Я помітив разючі зміни. Той інтернет, який я знав, функціонував децентралізовано. Тож був дуже колоритним, адже йшлося про те, щоб поєднувати тексти за допомогою гіперлінків. Тоді була відчутна зацікавленість та мала місце відкритість, і ти мав справу з текстами. А той інтернет, який постав з 2008 року, цілковито націлений на зображення, зараз йдеться радше про розваги, ніж про дискусії або спільні роздуми. Сьогодні в інтернеті панують соціальні мережі та він став дуже одноманітним. Серйозний зміст, в тому числі й на політичні теми, зазнає занепаду.

Що ж тоді трапилося з усіма тими блогерами, з якими ви колись співпрацювали?

Дуже багато іранських блогерів та активістів теж підігравали цьому розвитку. Здається, вони забули, що колись політика відігравала важливу роль у їхньому житті. Нині вони розважаються невеличкими історійками, якими їх годують соціальні мережі. Тих людей, яких цікавлять серйозні новини та дебати, стає загалом дедалі менше. (В Ірані багато активістів та політичних блогерів, так само як і Деракшан, були заарештовані, а дехто з них і досі відбуває ув'язнення. - Ред.) Коли інтернет поширювався в 1990-ті роки, тоді він справді відкрив двері для широких можливостей, був платформою справжнього спілкування й обміну думками. Але зараз, 20 років потому, ці двері зачиняються. Інтернет стає таким собі телебаченням, лише персоналізованим та доступним на різних платформах, таким собі стрімом. Загальний тренд прямує до відео, а це - дуже незадовільний медіум для серйозних висловів. Телебачення - це медіум для демагогів та популістів.

Тож на вашу думку соціальні медіа взагалі ні до чого не придатні? Попри все, останніми роками через соціальні медіа організувалися багато політичних рухів.

Вони мають сенс радше для того, щоб показати емоції та реакції на новини. Іноді це може також вивести людей на вулиці. Погляньте на революцію в Єгипті: саме соціальні мережі згуртували людей і вивели їх разом на вулиці, але що з того вийшло? Після того як 2011 року впав режим Хосні Мубарака, ті самі соціальні мережі використали для поширення безладів та суперечок. Тож соціальні мережі можуть бути як корисними, аби люди могли згуртуватися для чогось позитивного, так само вони можуть згуртувати навколо чогось негативного. Справжнє керівництво вони не замінять.

Як ви пережили ці зміни в Ірані?

Так само як і скрізь у світі дедалі менше людей зацікавлені у тому, щоб почитати більше двох абзаців. Про це в Ірані свідчать низькі тиражі та зменшення впливу й аудиторії газет. Друковані видання взагалі переживають значне падіння кількості продажів примірників. І саме в цей час в Ірані зросло число користувачів соціальними мережами. Приміром, серед іранців значною популярністю користується Instagram. Так само й служба повідомлень Telegram стала шалено популярною. Нині кількість іранських користувачів Telegram перевищує 20 мільйонів. Це - зовсім інше, порівняно з тим, що було раніше, коли йшлося радше про тексти та точилися серйозні дискусії. Багато-хто просто припинив вести блоги, чимало доменів припинили існування, все це стало суцільним цвинтарем блогів.

То ви взагалі не користуєтесь соціальними мережами, чи як?

Та ні, я користуюся Twitter. А ще Facebook, але виключно в приватних цілях. Так, приміром, найбільше можливостей надає Twitter. Він підтримує гіперлінки і це може бути дуже інформативним, адже допускається також лінкування інших сайтів. Та все це взагалі неможливо робити в Instagram, а алгоритми Facebook не надають переваги гіперлінкам. Все що поширюється через Facebook та інші соціальні медіа, це насамперед відео.

Що має, на ваш погляд, статися, що зберегти від загибелі той інтернет, який ви знали й цінували?

Йтиметься насамперед про те, щоб усунути засновані на алгоритмах доступи до змісту. Бо вони лише присипляють нас усіх. Тут сам нічого не вдієш, хіба що ставатимеш дедалі нещасливішим та даватимеш про це знати іншим. Нам слід чинити соціальний тиск на ці компанії та трусонути уряди, щоб вони теж втрутилися в процес. Принаймні ті уряди, які цінують репрезентативну демократію, поінформованих громадян та їхню участь у політичному житті.