Багато життєвих історій раніше були пов’язані з першою в житті вініловою платівкою. Чи то родичі купували першу джазову платівку в складчину. Чи то куплену дитиною тайкома платівка Сюзі Кватро батьки повертали назад у магазин. Або ж перша платівка з піснями Beatles, раптово знайдена обуреною матір’ю, опинялася у смітнику.

І якщо не батьки ставали причиною появи тієї чи іншої історії, то їх спричиняли самі платівки. Приміром, альбом гурту Pink Floyd "Ummagumma" був відомий тим, що його можна було витримати, лише перебуваючи у нетверезому стані. Або історії про те, що платівка "Made in Japan" гурту Deep Purple була настільки пошкрябана від постійного програвання на вечірках, що у якийсь момент потріскування було гучнішим за саму музику. Або про те, як платівку ненависного гурту тримали над вогнем запальнички, доки на ній не виникали пузирі, які потім можна було продавлювати пальцем.

Звісно, це все звучить досить радикально, але фактом залишається те, що жоден компакт-диск подібною історією похвалитися не може. Адже CD з’явились у той час, коли велика музична революція вже була позаду: неслухняна молодь подорослішала, батьки вже звикли до гучної гітарної музики, інші теми отримали більше значення в німецькому суспільстві: атомна енергетика, "холодна війна", рух на підтримку миру.

Ядерна загроза була суттєво більшою за загрозу з боку якихось здичавілих рокових чи накурених джазових музикантів.

На колінах перед компакт-диском

1981 року на виставці телерадіоелектроніки в Берліні було презентовано перший CD. 1982-го уже було випущено компакт-диск з альбомом шведського гурту ABBA, який з’явився ще до того, як стало можливим купити програвач для дисків. 1983 року на ринку компакт-дисків було представлено приблизно 700 найменувань - на початку лише невеличка пропозиція для допитливих і зачарованих технікою любителів.

Усе кардинально змінилося тоді, коли цей новий музичний диво-носій отримав загальне визнання мас: цікавим є той факт, що люди чомусь раптом стали готові віддавати за диски вдвічі більше, ніж за носій-попередник. Вінілова платівка у 1980-х роках коштувала близько 16 німецьких марок (приблизно 8 євро), тоді як за компакт-диск доводилося віддавати 32 марки й більше. Не говорячи вже про дисковий програвач, який у той час коштував до 1800 марок.

Наскільки швидко відбувався розвиток, доводять деякі цифри Спілки компаній звукозапису Німеччини: 1984 року був проданий 71 мільйон платівок, але лише три мільйони CD. Та вже п’ять років потому в Німеччині вперше кількість проданих компакт-дисків перевищила число проданих вінілових платівок - 56,9 мільйона дисків проти 48,3 мільйона платівок.

На перший погляд CD має чимало переваг у порівнянні з платівкою: чистий звук без жодного тріску, тертя чи шипіння, компакт-диск не потрібно постійно перегоратити як вінілову платівку, натиском лише однієї кнопки можна відразу вибрати потрібний трек. Якщо на CD з’являлися випадково кілька подряпин, то з ним нічого не ставалося. Ці маленькі й невибагливі круглі носії було просто дуже практичними. Чимало музичних фанатів, які на той момент уже мали безліч платівок, почали купувати свої улюблені альбоми додатково ще й на компакт-диску.

Чим більше люди купували компакт-дисків, тим менше нових платівок з’являлося на ринку. Був навіть такий недовгий перехідний період, коли шукачі чогось дуже особливого й рідкісного не знаходили ані CD, ані платівки, адже платівку з цим альбомом більше не випускали, а компакт-диск поки що не видали.

Любов до платівок

Однак сьогодні статистика музичного ринку демонструє, що попит на вінілові платівки вже довший час знову стабільно росте. Дедалі більше виробників платівок спостерігають за цим трендом, сміючись і плачучи одночасно. Адже затрати на виробництво однієї платівки суттєво вищі за відповідні видатки на виробництво CD. Компакт-диск виробляється всього за 3,4 секунди, тоді як на виробництво однієї платівки потрібні 29 секунд. Попри це навіть такі великі компанії, як Sony чи EMI, вишиковуються в чергу до тих небагатьох підприємств із виробництва вінілових платівок, які ще залишилися на ринку, аби віддати їм замовлення зі свого топ-списку.

Ще кілька років тому наклади платівок становили в середньому від 700 до однієї тисячі штук. Але тенденція вказує на зростання обсягів замовлень. Одна фірма з виробництва платівок у німецькій Нижній Саксонії отримала наприкінці 2008 року величезне замовлення з США. Американська компанія, що володіє правами на випуск платівок легендарного гурту Metallica, замовила у німців виробництво одразу 80 тисяч екземплярів.

Починаючи від 2007 року, по всьому світові проходить так званий Record Store Day - міжнародний день незалежних крамниць, які спеціалізуються на подажі вінілових платівках. Чимало відомих музикантів підтримують таку тенденцію. Тим часом у Німеччині запровадили навіть цілий тиждень крамниць музичних платівок (Plattenladenwoche).

Остання новинка - запровадження щомісячного хіт-параду музичних платівок. На даний момент у ньому домінують великі рок- і метал-гурти. Але й молоді команди дедалі частіше випускають музику в тому числі й для "вінілового" ринку.

Звички споживання музики серед населення за час від появи MP3 та музичного стрімінгу в інтернеті суттєво змінилися. Музику сьогодні можна отримати практично всюди - без зайвих зусиль та за невеликі гроші. Та той, хто слухає платівки, слухає музику більш свідомо. І, судячи зі статистики, саме такого споживання музичного продукту прагнуть дедалі більше німців - і ринок музичних платівок тепер намагається задовольнити їхні потреби.