Німецькі дітлахи заливалися сміхом, переглядаючи український мультик про непосиду Петрика П’яточкіна. Бешкетник не давав перевести подих ані батькам, ані виховательці з дитячого садочка і вельми кумедно рахував слоників, аби врятуватися від безсоння. Знайомству не завадила ані відсутність німецького дубляжу, ані той факт, що мультик було знято у далекі для нинішніх школярів 80-ті. Познайомитися з бешкетником П’яточкіним учні німецьких шкіл мали змогу під час літературного фестивалю для дітей "Käpt'n Book", що нещодавно пройшов у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія. Авторка Петрика П’яточкіна Наталія Гузеєва провела в межах цього фестивалю вісім читань.

Слава героїв Гузеєвої випереджає її власну, і це тішить дитячу письменницю, перекладачку, журналістку і кінематографістку з Києва, яка вже 17 років мешкає в Німеччині. На Петрикові П'яточкіні з його знаменитим "бум-бурум-бурум-бурурум" виросло ціле покоління. Фрази з мультика, який з’явився на світ уже майже 30 років тому, досі є крилатими серед дітлахів та їхніх батьків, а пісенька Капітошки все ще звучить на дитсадкових святах. Тепер слава про українського бешкетника вийшла за межі України.

"Мама по скайпу"

Нині "мама Петрика П'яточкіна" бере участь у дорослому проекті. Зараз готується до друку українсько-німецька збірка оповідань "Мама по скайпу". Її планують презентувати вже за кілька місяців на Лейпцизькому книжковому ярмарку. Збірка, яка об’єднує дитячих і дорослих прозаїків, присвячена складній долі дітей, покинутих матерями, які виїхали на заробітки. Українською збірка побачить світ у львівському "Видавництві Старого Лева", німецькою - у берлінському "edition.fotoTAPETA" за підтримки об’єднання німецьких перекладачів "Трансліт" та фонду Роберта Боша.

Наталя Гузеєва відгукнулася на цей проект оповіданням "Невидимка". Це історія дівчинки, яка народилася у Львові, але яку в дворічному віці батьки вивезли за кордон. Після розлучення батьків дівчинка спершу жила з мамою, але згодом та змушена була шукати роботу і віддала доньку на виховання до старенької сусідки, яку свого часу батьки також у дворічному віці вивезли зі Львова, щоправда, на 60 років раніше. Тоді люди тікали від передчуття війни, а в 90-х – від післясмаку перебудови, пише у своєму оповіданні Гузеєва. Тим часом мама дівчинки продовжувала жити у сусідній квартирі, спілкуючись із донькою лише по скайпу…

Книговидавнича доля

Пошук нових образів та тем не означає, що про Петрика П'яточкіна чи Капітошку забули, каже Наталія Гузеєва: "Ці образи я ще не вичерпала. Я відчуваю потребу і далі писати про них. Іноді мені справді кортить дистанціюватися від них, зробити новий старт, придумати нових героїв. Але вони – як мої діти, які виросли, однак все одно назавжди залишаться моїми".

Цьогоріч українське видавництво "Теза" надрукувало "23 образи Петрика П'яточкіна". Увесь тираж миттєво розкупили. Загалом існує п'ять книг про цього хлопчика-непосиду, але це перша українською мовою надрукована в Україні. Тепер готуються до друку й інші книги Гузеєвої, зокрема про Капітошку і про дівчинку Лєночку у видавництві "Майстер-клас". Видавництво "Теза" працює нині над виданням наступної книги "Кохання та 17 страждань Петрика П'яточкіна".

Цікаво, що книговидавнича доля Гузеєвої в Росії склалася більш вдало, ніж в Україні. Російські видавництва майже миттєво підхоплювали практично всі її рукописи. Видавалися і Капітошка, і П'яточкін, і майже все, що вона писала. З дуже гарними тиражами і перевиданнями. "Пояснити, чому це так, я не можу, - каже Наталія. - Коли пишеш книгу, ніколи не можеш передбачити долю свого героя, його історії, в якій країні сприйматиметься краще, в якій гірше. Це завжди таємниця".

Нема нічого неможливого

Наталія каже, що відчуває себе українським автором, який пише російською мовою і живе в Німеччині. Чому тут? У ФРН родина опинилася в період постперебудовного хаосу в Україні, коли не працювали кіностудії, не видавалися книги. Гузеєва, фактично, опинилася без роботи і була незатребувана як автор. І коли у чоловіка з’явилася можливість переїхати на роботу до Німеччини, однозначно погодилася. "Звичайно, найбільше боліло те, що я як автор була тут не при справах. Я просто не знала, з чого мені почати, і багаторічне творче затишшя цим і пояснюється. Тепер я дуже рада, що цей період минув".

Нині у письменниці період творчого піднесення. Відчуття таке, ніби немає нічого неможливого, каже Наталія. Спільно з Львівським дитячим театром готується мюзикл за книжкою "23 образи Петрика П'яточкіна". У проекті мультфільм про Капітошку – сто серій по хвилині кожна. Також Гузеєва мріє зняти художній фільм для дітей за книгою "23 образи Петрика П'яточкіна".

Незаконні Капітошки

Паралельно Наталія продовжує вести нерівний бій за захист авторського права в Україні. Нерівний, бо самотужки бореться проти системи. "Не автори мали би йти до суду зі своїми скаргами, а держава мала би стежити за дотриманням авторського права. Тоді й суддям було б зрозуміліше, чиї інтереси вони відстоюють, і держава могла би отримувати у свою казну додаткові мільйони від зборів з авторського права",- каже менеджер Гузеєвої і за сумісництвом її чоловік Михайло Маргуліс.

Наталія – першопроходець на поприщі захисту авторських прав. Загалом близько двох десятків процесів проти незаконних п'яточкіних та капітошок було заведено в Україні. Деякі з них тягнуться вже десятиліттями, жодної справи не було програно. Але навіть перемоги мають гіркий присмак. "Показовий приклад – фірма, яка виготовляла чіпси "Капітошка",- розповідає Михайло Маргуліс. - В усіх судах, аж до верховного, вона програла. А тоді просто самоанулювалася, змінила одну букву у назві і спокійно продовжує випускати чіпси. Тобто, ми перемогли, не заплативши жодного хабара, але що ми виграли від цієї перемоги?"

Юридичний прецедент

Грошовий бік справи – окрема розмова. Найпростіша експертиза в галузі авторського права коштує близько 7-9 тисяч гривень. Якщо врахувати, що більшість людей, які творили ще в радянські часи, вже пенсійного віку, то такі витрати їм просто не по кишені. Приміром, художникові Капітошки Генриху Уманському вже 75 років, каже Маргуліс. "Та й судові виконавці не в змозі стягнути жодних сум: ані одну гривню, ані сто гривень, ані сто тисяч гривень",- нарікає менеджер.

На запитання, звідки Гузеєва черпає терпіння й витримку для такої судової тяганини, письменниця знизує плечима: "Ми просто ставимося до цього як до своєрідної місії чи обов’язку, аби прокласти шлях іншим авторам, щоб в Україні нарешті запрацювали закони із захисту авторського права. Сподіваюся, завдяки Капітошці та П’яточкіну на закони стануть більше зважати. Аби творчі люди могли спокійно займатися творчістю, а не бігати по судах."