Одразу після того як російські військові кораблі, що розташовуються в Каспійському морі, випустили 26 крилатих ракет по території Сирії за півтори тисячі кілометрів, Володимир Путін відправився грати у хокей в компанії кількох колишніх зірок Національної хокейної ліги. Не стало несподіванкою, що російському лідеру вдалося закинути аж сім шайб - прекрасний спосіб завершити святкування власного дня народження.

Бо що ж іще може потішити людину, яка вже отримала Крим і в чиїй кишені може опинитися шматок Східної України? Хіба що можливість трохи відкоригувати домінантне становище - на думку Росії - Сполучених Штатів на Близькому Сході. Та ще й зробити це разом зі своїми власним "альянсом" на Близькому Сході - з Іраном, Іраком, "Хезболлою" та всіма тими, хто не користувався особливою прихильністю Спосучених Штатів та їх союзників - Саудівської Аравії та країн Перської затоки.

За іронією долі, саме Саудівська Аравія та країни Перської затоки спричинили великі економічні проблеми в Росії. Держави видобувають таку кількість нафти, що вартість бареля сировини впала нижче 50 доларів США. Тоді як бюджет РФ розрахували, виходячи зі значно вищої ціни на "чорне золото" - близько 100 доларів за барель. І хоча показники у кошторисі держави переглянули, економіка все одно занурилася в рецесію, а рубль - сильно знецінився.

Ризикована політика

Та чи існує кращій спосіб привернення уваги, ніж запустити ракети у чужу війну - навіть якщо ви стверджуєте, що отримали "запрошення" сирійської влади. Однак складно заперечити, що російські авіаудари в Сирії, фактично без попереднього оголошення, спричинили чималий шок у США та країнах НАТО.

Росія запевняє: головна мета її присутності у конфлікті - це знищення "Ісламської держави". Однак США не втомлюються застерігати - стратегія бомбити всіх, хто "ходить", "виглядає" або ж "б’ється, як терорист" - приречена на провал.

Тим часом Великобританія заявила - відправить близько сотні військовослужбовців до країн Балтії, аби заспокоїти їхні нерви, які на межі зриву перед можливою експансією Росії "в українському стилі". А НАТО відреагував на "випадкові" вторгнення російських літаків у повітряний простір Туреччини попередженням про готовність захищати всіх членів Альянсу. Туреччина теж не змовчала і закликала Росію літати обережніше, якщо та не хоче втратити Анкару в якості друга і союзника.

Демонстрація сили

Та чи переймається цим Путін? У той час, коли аналітики все ще розмірковують над тактикою Путіна, він вже збурив гнів "яструбів" у Вашингтоні. Вони вимагають, аби США негайно відповіли на таку нахабність. Риторика досить знайома: зовнішню політику США "на міжнародному рівні принижують" і якщо не продемонструвати силу, то це означатиме ще одну перемогу ризикованої політики Путіна захоплення земель силою над "слабкими" демократами.

Звісно, Путін отримав привід для посмішки - як кішка, яка проковтнула яструба, - але чи не "відкусив" він цього разу більше, ніж може проковтнути? Він стверджує, що прагне лише позбавити світ від більшого зла, ніж Асад, а сирійський президент відійде убік, коли настане час. Захід же бачить ситуацію по-іншому: мовляв, Асад - більше зло, ніж будь-яке терористичне угруповання, тому його треба усунути від влади і натомість привести до владного керма повстанців, яких підтримує Захід.

Однак Путін відповідає: майже п'ять років зусиль Заходу з усунення Башара Асада призвели сьогодні до міграційної кризи, від якої потерпає Європа. А політика США допомоги повстанцям неодноразово провалювалася у Північній Африці та на Близькому Сході. Ба більше, підтримувані США повстанці тривалий час були дуже зайняті тим, що передавали зброю, отриману від Вашингтона, терористам з "Аль-Каїди". То чому б не спробувати щось нове?

Але чи не буде "віддачі" від цього пострілу? Путін запевнив, що російська операція на території Сирії триватиме лише кілька місяців. Однак США та їхні союзники завдають авіаударів вже понад рік. Росія може бути втягнута в тривалу і неконтрольовану війну.

Війна і нафта

І хоча чеченський лідер Рамзан Кадиров наполягає на відправці своїх військ для участі в наземних операціях проти "Ісламської держави", 15-20 мільйонів мусульман, які проживають у Росії, можуть не так вже й прихильно сприймати авіаудари. (Кадиров стверджує, що терористи будуть рятуватися втечею, коли почують, що з ними йдуть воювати чеченці, однак чи не забув він, що достатньо багато тих, хто бореться на боці "Ісламської держави", самі з Чечні).

І хай Путін й надалі проголошує з невинним виразом обличчям свої найкращі наміри, але виглядає так, що його вже мало хто слухає. Утім, можливо, йому й байдуже. Адже затяжний конфлікт може зіграти йому на руку - зрештою, немає кращого варіанту спричинити зростання цін на нафту, ніж хороша війна.

Фіона Кларк - австралійська журналістка, яка зараз проживає в Москві.