Турецька військова операція проти  "Загонів народної самооборони" сирійських курдів (YPG) стала для Анкари великим успіхом. У Туреччині причиною вторгнення називають боротьбу з тероризмом, однак в НАТО вважають, що дії Анкари лише допомогли посилити позиції терористичного угруповання "Ісламська держава" (ІД) і створили умови для втечі її бойовиків.

17 жовтня Туреччина і США домовилися про п'ятиденне припинення наступу турецьких військ. А 22 жовтня в Сочі президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган і його російський колега Володимир Путін погодили продовження режиму припинення вогню на півночі Сирії ще на більш ніж на шість діб - щоб воєнізовані формування курдів змогли відійти на 30 кілометрів вглиб території країни. З 1 листопада турецькі та російські військові розпочали спільні патрулювання на півночі Сирії.

Про те, що в даний момент відбувається в регіоні, DW розповів очевидець подій - німецький лікар Міхаель Вільк (Michael Wilk), який з 2015 року багато разів відвідував Сирію для надання допомоги постраждалим від конфлікту.

DW: Ви надавали допомогу пораненим в шпиталі в населеному пункті Телль-Тамер. Він розташований лише за декілька кілометрів на південь від так званої зони безпеки, встановленої Туреччиною за погодженням з США. Ви перебували там під час 150-годинного перемир'я. Що там відбувалося?

Міхаель Вільк: Там, де ми були, перемир'я де-факто не було. Наш шпиталь спочатку був розташований за двадцять, а в кінці - менш ніж за десять кілометрів від лінії фронту, яка рухалася в наш бік. Турецькі війська і підконтрольні їм загони сирійської опозиції намагалися розширити зону свого впливу. Телль-Тамер має для них велике стратегічне значення. В даний момент місто, цілком ймовірно, все ще перебуває під контролем курдських загонів самооборони або перекинутих туди підрозділів сирійської армії. Але перемир'я там не було. До нас весь час надходили тяжкопоранені, люди, що були при смерті, й загиблі: серед них були як бійці загонів самооборони, так і мирні жителі.

29 жовтня розташований в Лондоні Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини (SOHR) повідомив про бої між сирійськими урядовими військами і повстанцями, що воюють на боці Туреччини, в тому числі, в Телль-Тамері.

Бої розпочалися ще тоді, коли ми там перебували. У регіон почали прибувати сирійські урядові війська - в рамках домовленості між Туреччиною і Росією, укладеної без урахування думки місцевого населення. Повідомлення про зіткнення турецьких сил з військами Башара Асада відповідають дійсності.

У спостерігачів може скластися враження, що на боці Туреччини в Сирії переважно воюють не регулярні війська, а підконтрольні їм сирійські повстанці. На Ваш погляд, це так?

В останні роки я часто надавав невідкладну медичну допомогу в регіоні і думаю, що розумію, що там відбувається. На боці Туреччини здебільшого воюють підконтрольні Анкарі ісламісти: турки вербують їх в провінції Ідліб. За підтримки Туреччини вони досі захищають цей регіон від сирійських урядових військ. Так, в Ідлібі були завербовані люди, які взяли на себе командування підрозділами для проведення нинішньої операції. Коли я говорю про ісламістів, то маю на увазі бойовиків з колишнього "Фронту ан-Нусра", тісно пов'язаних з "Аль-Каїдою". Але серед них є і колишні бойовики "Ісламської держави" (ІД): їх можна досить легко впізнати по фотографіях. Це люди, які воювали на стороні ІД в інших місцях, а потім перебралися в безпечний для них Ідліб - прямо або через територію Туреччини. Тепер вони беруть участь в турецькому вторгненні в курдські райони Сирії, воюючи на боці Анкари.

Півтора роки тому Ви стали свідком вторгнення турецьких військ в місто Афрін. Чи є у вас відчуття дежавю?

Тоді турецька сторона бомбила Афрін, в той час як загони протурецьких ісламістів його штурмували. Загони самооборони і мирні жителі поспіхом покидали місто. Я перебував у сусідньому районі Шеба і бачив людей, які там юрбилися. Сьогодні відомо, що Туреччина фактично анексувала цей район: там працюють турецькі поштові відділення, турецька поліція і турецькі школи, в яких діти навчаються за турецьким підручниками. На цьому тлі можна легко уявити, що саме за найгіршого розкладу відбудеться в регіоні, який зараз намагається завоювати Туреччина з підконтрольними їй загонами: це територія між містами Телль-Аб'яд і Рас-аль-Айн приблизно в 120 кілометрів завширшки, яка простягається вглиб країни ще приблизно на 30-35 кілометрів. В результаті турецького вторгнення звідси втекли від 200 до 300 тисяч біженців. І це при тому, що цей регіон раніше вважався відносно спокійним. Протягом року після розгрому ІД багато його жителів були готові відновлювати цю частину країни. Тепер же люди втекли в сусідні райони, де вони живуть у надзвичайній тісноті. Школи переповнені: 70 тисяч дітей навіть не мають можливості їх відвідувати. Людям бракує харчів, а в деяких місцях - навіть питної води. Курдський Червоний Півмісяць повідомляє, що біженцям стає все складніше отримати доступ до медичної допомоги. Вторгнення Туреччини викликало цілу лавину гуманітарних катастроф.

30 жовтня в Женеві відбулося перше засідання сирійського конституційного комітету, який повинен розробити проєкт нової конституції країни. Туреччина зробила все для того, щоб в його складі не було курдів. Що про роботу комітету думають жителі північної частини Сирії?

Люди, з якими я розмовляв, не покладають на ці переговори особливих надій. Той факт, що в комітеті не представлений регіон, в якому курди намагаються ужитися з ассирійцями, арамійцями і арабами і спільно управляти цією територією, для більшості місцевих жителів - просто абсурд. Тому вони стежать за тим, що відбувається в Женеві, з насторогою. Тим часом вони намагаються зберегти органи місцевого самоврядування. Це, однак, складне завдання. Тепер цей регіон знову контролюють війська Башара Асада, яких сюди покликали в важкий момент. Режим Асада не користується популярністю у більшості курдів, адже багато хто з них від нього постраждав. Курдська автономія, ймовірно, стане для сирійської влади більмом на оці. І щойно провінція Ідліб перестане бути для Асада проблемою, він, швидше за все, поверне цю зону під централізований контроль Дамаска.