„Дозвольте Вам щось подарувати?” - з цими словами сімдесятиоднорічний науковець простягає співбесіднику щось на зразок книжкової закладки. На смужці картону – малюнки з цифрами: чашка кави –140 літрів; кілограм твердого сиру - 5.000 літрів; кілограм яловичини - 15.000 літрів. „Стислий виклад моєї концепції, - усміхається Ентоні Алан. – Ідеться, звичайно, не про воду, що міститься в цих продуктах, а про ту, що була використана на всіх етапах їхнього виробництва”:

„Я завжди намагаюся збудити свідомість таким запитанням: скільки кубічних метрів води ви споживаєте щодня - п’ять чи два з половиною? На сумлінні того, хто віддає перевагу вегетаріанській їжі, лежать у середньому дві з половиною тисячі літрів води. На рахункові м’ясоїда – до п’яти тисяч. Це величезна кількість, якщо зважити, що на всі побутові потреби – душ, туалет, прання, миття посуду тощо – нам достатньо на день близько 150-ти літрів води. Найбільші витрати цього обмеженого природного ресурсу „приховані” в продуктах харчування, й я поставив собі за мету, аби над цим замислилися споживачі, політики та економісти.”

Іще 1988-го року фахівець з екології, гідролог Ентоні Алан розробив схему, яка дозволяла підрахувати, скільки води витрачається на виробництво предметів, що нас оточують, одягу, який ми носимо, й передусім того, що опиняється на наших столах. Оригінальність ідеї полягала в тому, що Алан запропонував ураховувати всі без винятку витрати. Склянка апельсинового соку, наприклад, „коштуватиме” сто літрів води, адже дерева треба поливати, плоди обробляти, а пакети чи пляшки доправляти в крамниці. Для вирощування однієї тонни зернових потрібна майже тисяча тонн прісної води. А один-єдиний гамбургер обійдеться аж у 2400 літрів. Ентоні Алан:

„За часів моєї молодості, десь п’ятдесят років тому, в пересічних незаможних родинах, як наша, м’ясні страви їли не частіше двох разів на тиждень. Сьогодні, гуляючи вулицями Лондона чи Берліна, хоч шість разів на день жуй собі гамбургери, хот-доги, кебаби. Стиль життя докорінно змінився, й від цього потерпає як наше здоров’я, так і довкілля. Тільки за моє буття населення планети збільшилося від двох мільярдів до шести. Усіх цих людей треба годувати. У посушливих регіонах теж. А ми з легкістю забуваємо, що 90 відсотків світового споживання прісної води, йде на вирощування та на виробництво продуктів харчування.”

А через те, що їх сьогодні вивозять або ввозять усі країни світу, виникає нерівномірний розподіл „віртуальної води”. Лише після того, як Ентоні Алан вигадав цю влучну назву, концепція, над якою він працював стільки років, нарешті почала знаходити широке визнання. Минулого місяця за видатну дослідницьку та гуманітарну діяльність британський науковець дістав Стокгольмську премію води 2008 і грошову винагороду 150 тисяч доларів. „У світовій торговій політиці поняття „віртуальна вода” тепер застосовують дедалі частіше, й це надзвичайно важливо з погляду екології,” - зауважує гідролог Токійського університету Таікан Окі:

„Узяти хоч би Японію як приклад. Ми імпортуємо дуже багато зернових із США. У південних американських штатах посухи - звичайне явище. Але замість того, щоб зменшити площу ріллі, чи перейти на якісь інші культури, ґрунтові води для поливання ланів качають із таких глибинних пластів, до яких раніше ніхто й не подумав би доторкатися. А для відновлення цих природних резервуарів можуть знадобитися тисячі років...”

До того ж, наголошує Ентоні Алан: „Нерозсудливі уряди в Європі та в США намагаються виробляти якомога більше м’яса й тому виділяють величезні субсидії для вирощування зерна на корм”. Сам лауреат Стокгольмської премії – вегетаріанець. „Я хочу жити в ладу зі своїм сумлінням,” - каже він. За прогнозами ООН, у середині цього століття від браку прісної води може потерпати близько двох мільярдів людей. Передусім в Африці, у Середземноморському регіоні та на північному сході Бразилії. На запитання, чи вистачить взагалі в майбутньому вологи життя на перенаселеній планеті, відомий британський науковець відповів:

„Я завжди був оптимістом. Але є такий доречний вислів: „Песимісти помиляються, але вони дають користь. Оптимісти мають рацію, однак вони небезпечні.” Отож, якщо заявити – запаси води великі, їх вистачатиме на всіх, то люди й надалі нічого не робитимуть, не змінюватимуть своїх звичок. Тому ліпше передати песимізму, бо може хоч тоді щось зрушить із місця...”

Не лише нафта добігає кінця

97 відсотків світових водних запасів – це солона вода морів та океанів. Три, що залишилися, - прісна, однак два відсотки її перебувають у твердому стані, в льодовиках. Ми, мешканці планети Земля, конкуруємо, отже, за один процент скарбу, без якого неможливе життя. І майже половину доступних ресурсів ми вже активно використовуємо чи псуємо нашою безоглядною діяльністю. „Понад мільярд людей не мають доступу до чистої питної води, - наголошує фахівець університету Західної Австралії в місті Перт Філіп Вайнстайн. – І ситуація, на жаль, дедалі погіршуватиметься”:

„Найбільша проблема, що постане перед світом, - це стрімке зростання кількості населення. Сьогодні нас близько шести мільярдів, а 2050-го, щонайпізніше 2070-го буде десять. Якщо людство не винайде принципово нових технологій для видобутку, для збереження та очищення прісної води, йому загрожуватиме екологічна та гуманітарна катастрофа.”

Сьогодні більша частина питної води походить із поверхні – з річок та з водойм. „Але що далі, то частіше доведеться бурити дедалі глибші свердловини,” – пояснює експерт з питань фізики довкілля, професор стокгольмського Королівського інституту технологій Босе Олофзон:

„1,1 відсотка води на Землі залягає в ґрунті. На перший погляд, небагато. Водночас це вдесятеро більше, аніж в усіх річках та озерах, що тільки є на Земній кулі.”

Здавалося б, ось воно – надійне джерело майбутнього. Якби не одна особливість: за певних умов, поклади ґрунтових вод припиняють бути прісними. Босе Олофзон:

„Більше половини населення планети мешкає в прибережній смузі завширшки 60 кілометрів. У безпосередній близькості від морів розташовано й чимало мегаполісів. У цих зонах, як свідчать дослідження, рівень залягання ґрунтових вод знижується щороку на кілька метрів. У північній Індії, зокрема, на цілих десять метрів. Цей процес матиме катастрофічні наслідки: з часом морська вода потраплятиме в водоносні горизонти й ті поступово засолюватимуться.”

У промислово розвинених країнах, веде далі шведський фахівець, прісну воду до берегів іще можна буде транспортувати з віддалених від моря водозабірних станцій. А там, де бракуватиме коштів на таку розкіш, людям доведеться шукати нові домівки. „Спорожніють мільйони населених пунктів”, - пророкує Босе Олофзон:

„Тому необхідно розробити нові методи видобутку ґрунтових вод. Ми й досі не завжди можемо пояснити, чому в одному місці з під землі б’є фонтан, а свердловина за кілька метрів залишається сухою. Що остаточно зрозуміло: так само, як і поклади нафти, запаси води в глибинах надр – скінченний ресурс. На утворення якого подекуди теж знадобилися мільйони років...”

За матеріалами німецьких ЗМІ