Венеціанська комісія оприлюднила свій висновок щодо закону про забезпечення функціонування української мови як державної. У ньому експерти радять українській владі переглянути текст закону і навіть призупинити імплементацію тих його положень, які вже набрали чинності. Що саме не сподобалося європейським експертам в українському мовному законі і в чому, на їхню думку, він не відповідає демократичним нормам, у розмові з DW розповіла членкиня експертної групи, яка працювала над висновком, віцепрезидентка Венеціанській комісії Вероніка Білкова (Чехія).

Deutsche Welle: Пані Білкова, який головний меседж для української влади міститься у висновку Венеціанської комісії щодо закону про державну мову?

Вероніка Білкова: У рішенні, який ми ухвалили, визначено кілька меседжів, котрі містяться в одному реченні. Їх суть полягає у тому, що необхідна рівновага, яка має існувати між, з одного боку, наміром держави просувати українську мову як державну і, з іншого боку, зобов'язанням держави захищати мови інших груп, які живуть у ній, не завжди у цьому законі витримана правильно. 

І яким же чином відновити цю рівновагу?

Загалом українська влада вжила позитивних заходів для просування української мови як державної, і це цілком законно. Проте деяких заходів недостатньо для того, щоб досягти іншого інтересу, котрий полягає в тому, щоб захистити мовні права національних меншин. Більше того, інколи ці заходи  ретрографічні, тобто такі, які полягають у зменшенні тих мовних прав національних меншин, котрі досі їм належали.

Якщо говорити про конкретні рекомендації Венеціанської комісії, то вона радить, наприклад, українській владі скасувати механізм санкцій за порушення норм мовного закону. Хіба закон не повинен встановлювати відповідальність за його порушення?

Так, справді одна з рекомендацій пов'язана з заключною частиною закону, де йдеться про адміністративні санкції не лише за навмисне спотворення української мови, до речі, у законі немає визначення, про що саме йдеться, але й також фактично за будь-яке порушення закону. Мовний закон настільки широкий та всеосяжний, що санкції можуть бути накладені за багато порушень, включно зі статтею 6, у якій говорить, що кожен громадян України зобов'язаний володіти державною мовою. Тому у нашому висновку говориться про те, що з огляду на встановлення такого широкого кола зобов'язань, викладених у мовному законі, санкції можуть бути диспропорційні щодо ступеню важкості порушень, а це не відповідає європейським стандартам. Тобто вся частина, що стосується санкцій, має бути переглянута, а санкції повинні бути вилучені із закону або обмежені на випадки лише особливо серйозних порушень закону. 

Чи має мовне законодавство інших європейських країн положення про відповідальність за його порушення?

Ми цього не обговорювали, бо до наших зобов'язань не входить порівняльне вивчення законодавства. Ми не знаємо, чи мають інші країни у своїх мовних законах такий широкий спектр санкцій за такий широкий спектр порушень такого широкого спектру статей.

Мовна ситуація в Україні дуже особлива передусім великою мірою через те, що російська мова, яка є мовою нацменшини, фактично домінує у мовному просторі країни. Чи не вважаєте Ви, що, з огляду на ці обставини, мовне законодавство України має право бути написаним спеціально під Україну?

Звичайно, ми взяли до уваги цю ситуацію, коли писали та обговорювали висновок. Тому я вже згадувала, і про це кілька разів повторюється у висновку, що дії української влади щодо застосування протекціоністських заходів для просування я вивчення та використання державної мови є цілком законним. Ми добре розуміємо, що українська мова пригнічувалася впродовж тривалого часу. Але необхідно встановити баланс між просування як позитивним розвитком і заходами, які вживаються на користь використання інших мов в Україні, включно з російською.

Які ще моменти мовного закону вас найбільше стурбували з точки зору дотримання європейських стандартів?

Передусім це те, що закон про українську як державну мову мав би супроводжуватися іншим законом - законом про національні меншини. Він мав би доповнювати мовний закон і уточнювати деякі його положення. Оскільки закон про національні меншини не ухвалено, то інтерпретувати деякі положення мовного закону дуже складно. Друга проблема полягає у тому, що мовний закон є настільки детальним, що він зарегульовує чимало питань і торкається сфер, які є приватними і не повинні потрапляти у поле увагу закону. Третє, про що також кілька разів згадується у висновку, це диференціація щодо різних категорій мов. Такий підхід не є послідовним. Є три різні категорії мов, про які згадується у різних частинах закону, деяким з них даються певні преференції, іншим - ні. (Ідеться про розподіл на мови корінних народів, мови національних меншин, які є офіційними мовами ЄС, та мови національних меншин, які не є офіційними мовами. - Ред.) Це дуже бентежить і не дає зрозуміти, що ж насправді криється у цьому законі і що є підставою для розподілу мов на різні категорії. Загалом, на мою думку, сам український закон про мову трохи важко піддається розумінню.