Книга з неоднозначною назвою "Чому ми мусимо зупинити Путіна", в якій ідеться про "руйнування демократії в Росії та наслідки цього явища для Заходу", нещодавно вийшла одночасно англійською та німецькою мовами. Німецьких критиків і публіцистів одразу вразив, передусім, радикалізм її автора - колишнього чемпіона світу з шахів, який пішов у політику, став одним із лідерів російської опозиції та був змушений покинути батьківщину. Диктатор, агресор, хрещений батько мафії - ось які визначення та епітети підібрав Гаррі Каспаров для Путіна. І це ще не все.

Нацистська модель Сочі?

Історичні паралелі - м'яко кажучи, не надто вдячна справа. Проводити їх слід вкрай обережно. Гаррі Каспаров і ту, як і в багатьох своїх висновках і висловлюваннях, прямолінійний і різкий. Він не прирівнює Путіна до Гітлера і підкреслює, що в жодному разі не намагається цього робити, Каспаров, однак, одразу ж нагадує, що Гітлер 1936 року теж не виглядав тим "серійним убивцею", котрий згодом розв'язав Другу світову війну. Але нацистський режим уже тоді переслідував євреїв, гомосексуалів, інвалідів і політичних супротивників… Путін, за словами Каспарова, "перейняв цю модель придушування" і закони видає аналогічні.

1936 рік Гаррі Каспаров згадує тут не випадково. Адже саме тоді в Берліні відбулися літні Олімпійські ігри. Знову паралель - цього разу з Олімпіадою в Сочі. "Свідомо чи ні, - пише автор книги, - але путінський режим дуже точно слідував сценарію, написаному в Берліні 1936 року". Каспаров має на увазі не лише поступки символічного характеру, що їх робив Кремль напередодні Ігор.

Автор підкреслює, що на відміну від московської Олімпіади 1980 року та пекінської - 2008-го, коли пропагандистські машини СРСР та КНР працювали на демонстрацію та уславлення "досягнень" авторитарних країн і систем, у Сочі (як і в Берліні 1936 року) на авансцені була одна-єдина людина - "всюдисущий фюрер" з його "амбіціями та манією величі".

І ще одній меті слугувало "потьомкінське село сочинської Олімпіади" (цитата з книги): приховати підготовку до агресії. У випадку Путіна від неї постраждала Україна. Коли "лакею Януковичу", пише Каспаров, не вдалося прибрати до рук Україну , російський президент зважився на збройне вторгнення. Гаррі Каспарова обурює, що ані після захоплення Криму, ані після початку військових дій на сході України Захід не вжив дієвих заходів проти агресора.

Згодні з Заходу?

"Американський президент просто дивиться, а Європа спить", - так він висловився в інтерв'ю журналу Spiegel, присвяченому виходу книги. "Те, як поводиться Захід із Путіним, - це політична і моральна капітуляція, - вважає Каспаров. - Сумно, що вільний світ уперто не бажає вчитися на помилках минулого, коли має справу з диктаторами…"

Слід додати, що впродовж усієї своєї документально-публіцистичної оповіді він роздає, що називається, кожній свашці по ковбасці. Перепадає не лише Путіну, Медведєву або, скажімо, Якуніну. Перепадає і західним політикам - як минулого ("заслаблому Рузвельту та безсилому Черчіллю", які віддали в Ялті Сталіну Східну Європу, і Чемберлену, котрий провадив політику замирення Гітлера), так і теперішнього: Саркозі, Обамі, Анґелі Меркель, Романо Проді… Всі вони, на думку Каспарова, посіли "угодовську" позицію у відносинах з Кремлем. Він і тут використовує вираз "політика замирення", як називають політику Великобританії та Франції щодо нацистської Німеччини 1930-х років. За словами Каспарова, тут неможливо не помітити паралелі.

За рецептами холодної війни

Концепцію партнерських зв'язків з Кремлем він вважає застарілою, спроби домовитися про спільні дії проти "Ісламської держави" в Сирії або розробити спільну позицію щодо атомної програми Ірану - безнадійними. Годі вже говорити про дотримання хоч якихось мирних угод щодо східної України, де Путін сам цю війну і розв'язав, як підкреслює Каспаров. "Путіну потрібні війни," - пише Каспаров. Потрібні, щоби відволікти від економічної та моральної деградації країни, для реалізації власних великодержавних і націоналістичних амбіцій і просто тому, що "диктатори не запитають "Навіщо?", перш ніж захоплюють ще більше влади. Вони запитають: "Чом би й ні?"

Але що тоді робити? Рецепт Гаррі Каспарова простий: якщо світ знову перебуває в стані холодної війни, слід знову звернутися до її методів, що колись виявилися ефективними проти радянської експансії. Це означає сьогодні: ізоляцію Кремля замість дедалі нових пошуків компромісу, жорсткішу систему санкцій (приміром, відмову у візі всім, хто поїхав до Криму), поставки оборонної зброї Україні, демонстрація сили, щоби "зупинити загрозу" та "зупинити Путіна". Чи дійде до цього "самовдоволений західний світ", як його називає Каспаров? Мусить дійти! – знову і знову наполягає він.